Вечір за “Непристойною поведінкою”
2022-02-01 03:53:34 Анна Харламова

Вечір за “Непристойною поведінкою”

Вітаю, мої любі Натхненники!!!

ЗАПРОШУЮ ДО ДАХОЗНОСНОЇ ІСТОРІЇ, ЯКА ЗМУСИТЬ ВАШЕ СЕРЦЕ БИТИСЯ ЧАСТІШЕ, червоніти, бажати та поринати у фантазії.

Уривок:
«— Ти все-таки бовдур.
   — А ти зануда та «черниця».
   Я встала, голова запаморочилась знову, але я встояла, відсмикнувшись від його руки, яка намагалась мене втримати.
   — Не торкайся мене. Наша попередня домовленість – вже не дійсна. Я поїду на таксі.
   — Зуськи. Не хочу, щоб ти собі ноги поламала доки дійдеш на своїх шпильках до дверей.
   — Не хвилюйся за це. — Я нахилилась. Дарма. Проте, зосередившись і знайшовши фокус – взуття, я зняла їх і стала на голову нижче ніж була. — Все. Тепер можеш не хвилюватись.
   Його погляд говорив про те, що він захоплений та водночас шокований.
— Мел…
Брайан видихнув, пройшовся долонею по волоссю, і нахабно посміхнувшись, перекинув мене через плече. Висячи вниз головою, я скрикнула і вдарила його по п’ятій точці. Він – відпад!
   — Постав мене негайно! Ти що здурів? Брайане! Відпусти! — Він присів і я гадала, що він поставить мене, але він просто нахилився забрати моє взуття. — Відпусти і я не буду кричати. — Попередила я.
   — Не зарікайся, Крихітко. — Сміх Брайана торкнувся моїх вух і я зашипіла.
   — Що про нас подумають? Відпусти, прошу.
   — Чому тебе так хвилює думка інших?
   — Тому, що я знаю, як важко… — Я зрозуміла, що мій язик занадто розв’язався. — Нічого забуть. Не твоє діло.
   — Я тебе опущу.
   — Алілуя!
   — Але з однією умовою.
   — Це не чесно.
   — А хто сказав, що я чесно граю, Крихітко?!
   — Ну, я слухаю.
   — Я відвезу тебе додому. Ніяких таксі.
   Заричавши, я буркнула.
   — Добре. Але ми маємо попрощатись з Еш, Ітаном та зацьомати Еббі.
   — А тебе?
   — Що мене?
   — Зацьомати?
   — Зуськи.
   Він засміявся. Знову. Цей чоловік мене бісить! Перебуваючи головою донизу, я відчула, як мене нудить. Хоч би ще більше не осоромитись. Нарешті Брайан мене поставив і дякую йому, спер об стіну.
   — Ти як? — Мій вигляд бажав кращого, я це зрозуміла по його погляду, який видавав жалість. —Тебе нудить?
   — Не кажи цього слова. — Скривилась я.
   — Ух… — Брайан присів навпочіпки і промовив: — Давай ніжку, я одягну на тебе підбори.
   — Що? — Я подивилась донизу і ми зустрілись поглядами.
   — Ніжку.
   Закусивши губу, я простягнула ніжку і його міцна рука торкнулась моєї ступні. О, як приємно. Я не втрималась і зітхнула. Соромно, як соромно. Він тепер гадає, що я від нього божеволію.
   Брайан намагався приховати зухвалу посмішку, але кутики його губ його видавали. З наступною ніжкою було те ж саме. Знову зітхання. Сором і його неймовірна прихована посмішка».