Вахтанґ Кебуладзе. Кров наших дітей

Вахтанґ Кебуладзе. Кров наших дітей

Продовжуємо проєкт «Воєнний стан» – онлайн-антологію есеїв українських інтелектуалів та інтелектуалок про війну від Meridian Czernowitz. Сто авторів – у ста текстах – розкажуть про власні враження, спостереження й почуття. Створення антології відбувається у межах проєкту «Поглиблення внутрішнього культурного діалогу в Україні»Частину цих текстів – в оригіналі та англомовних перекладах — публікується на Читомо.

Кров наших дітей

Село Безруки в Дергачівському районі Харківської області, приблизно п’ятнадцять кілометрів до кордону з Росією. Попри таку близькість імперії зла, російської окупації тут як такої не було. Російська танкова колона зайшла до села, а потім подалася у бік Харкова. Та обстріли тут були жахливі. Росіяни обстрілювали мирне село забороненими фосфорними й осколковими снарядами.

Наслідки розлітання осколків помітні й дотепер. Осколки летять низько й убивають усе живе, руйнують і залишають жасні сліди. Понівечений паркан сільської церкви: металеві рейки поламано, покручено та оплавлено. Опіки металу, мов засохлі рани живої плоті. У церкві вибито шибки. Осліплі вікна затулено щитами з ДСП.

 

Навпроти церкви – пам’ятник солдатам, які під час Другої світової війни звільнили Україну від німецьких нацистів. Він також напівзруйнований російськими обстрілами. Переконлива ілюстрація того, як російські нацисти ХХІ століття спотворюють і знищують пам’ять про тих, хто воював проти нацизму у ХХ-му, виявляючи свою справжню антилюдяну сутність, приховану за брехливою риторикою їхніх пропагандистів. Тепер стає зрозумілим, що росіяни мають на увазі, коли говорять, що «можуть повторити». Вони хочуть повторити геноцид, але тепер це геноцид народу України, а надалі й усіх вільних народів Європи, якщо ми їх тут не зупинимо.

Біля церкви – маленький приватний будинок. Його стіни теж побиті осколками. На ґанку цього будинку внаслідок одного з російських обстрілів загинула восьмирічна дівчинка Рита. Родичі знайшли її маленьке понівечене тільце поруч із її пораненою тіткою Юлею, яка за тиждень померла в лікарні від ран. Вони бігли з подвір’я сховатись до хати й не встигли: осколки російського снаряду настигли їх на порозі власної оселі.

 

Рита сиділа на маленькому стільці біля будинку й читала книжку. Юля неподалік на подвір’ї розвішувала на мотузках випрану білизну. Був звичайний день, черговий день війни. Вони вже звикли до російських обстрілів і знали: якщо це почнеться, то треба бігти до льоху, що в кількох метрах від будинку. Там усе обладнано, аби перечекати небезпеку: ліжка, ковдри, свічки, сірники, нехитра їжа, колодязна вода. Чому вони побігли в інший бік? Може, тому, що саме з того боку летіло? Адже з того боку Росія, тож із того боку зло, з того боку летить смерть. Чи врятувалися б вони, якби побігли до льоху? Хтозна. Так не сталося. Вони побігли у дім, шукаючи в ньому захисту від смерті, але щойно забігли на ґанок, упали скошені осколками.

 

Усе це розповідає пані Алла. Рита – її онука, Юля – її донька.

 

Трохи осторонь стоїть чоловік Алли. Смугле обличчя. Він не каже жодного слова, наче занімів. Чорні очі, сповнені невичерпного суму. Він болгарин. То загинули не його кровні діти. Але то байдуже. Всі вбиті росіянами діти – наші. Кров наших дітей пов’язує нас у нерозривну єдність.

 

Хата Алли поряд, тож вони прибігли майже відразу. Побачили на ґанку закривавлених Риту і Юлю. Риту схопив на руки її батько і поніс до автівки. Вони несли Юлю. Їм було важко. Вони несли її надто повільно. Батько Рити кричав: «Швидше! У мене дитина вмирає». Він ще не розумів, що вона вже померла, або не міг змиритися з тим, що тримає на руках мертве тіло власної донечки. Всі всілися в автівку. Вирушили до лікарні. З тіл Рити і Юлі текла кров. Вони затуляли руками рани. Намагалися якось допомогти, намагалися встигнути врятувати, та не встигли.

 

Пані Алла оповідає жахливу історію загибелі найближчих людей, доньки й онуки, і не може добрати слів, аби все це переповісти. Щоразу зупиняється, зітхає і каже: «Важко! Дуже важко!». Потім каже: «Я кинула курити, а тепер викурюю дві пачки на день. Знаю, що це шкідливо». І знову згадує свою онуку, пригадує, як та приходила до неї і казала: «Бабусю, ти в мене найкраща!». І додає: «Тепер не прийде і не скаже». А потім додає: «Я хочу, аби все це скінчилося». Вона не хоче, щоб хтось іще так жахливо гинув. Вона не бажає смерті навіть росіянам. Вона не прагне помсти. Вона втратила найдорожче і тепер знає, що це означає. Всі ті слова прості, стандартні, знані, наче завчені, наче якийсь потойбічний учитель навчив їх повторювати, аби якось угамувати нестерпний біль утрати й запобігти вселенській катастрофі, що чатує на нас.

 

Та чи можна знайти якісь інші, незнані, нові слова, щоб виразити той безмежний жах і той невичерпний сум?

 

Чи не приречені ми на банальність, коли йдеться про справжнє зло?

 

І чи нам вдасться колись це зло здолати? Забути – точно ні.

Це не можна забути ніколи. Це залишиться з нами назавжди.
Осінь. Вечір. Тиша.

 

У промінні низького сонця все так ясно видно. У вечірній тиші все так чітко чутно.

 

Понівечене російськими обстрілами українське село, чорні очі болгарина, чисто вимитий ґанок сільської хати й моторошна фраза української жінки: «Я мила кров моїх дітей!».

 

Оригінал статті на Suspilne: Вахтанґ Кебуладзе. Кров наших дітей

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Українські журналісти збирають кошти на книгу про Голодомор

Редакторська група українського суспільно-історичного онлайнового ресурсу «Історична правда» оголосила про збір коштів для перекладу та видання книжки Александра ​​Вінербергера про Голо

Ткаченко: «Порушуємо питання про арешт музейних колекцій рф, які перебувають за…

Україна порушує на міжнародному рівні питання про арешт музейних колекцій рф, які перебувають за кордоном, та про запровадження санкцій проти російських культурних діячів.

Про це сказав міністр культ

Від книжок-картинок до казок про світло: найпомітніші дитліт листопада

Патріотичні книжки-картинки, які можна дарувати іноземцям, шалені пригоди й свіженький детектив для середнього шкільного віку — у нашому огляді книжкових новинок для дітей.
Киці-мандрів

Роман Асєєва про «Ізоляцію» видадуть у Польщі

Роман Станіслава Асєєва «Світлий шлях: історія одного концтабору» видали польською. Про це повідомили на фейсбук-сторінці видавництва Wydawnictwo KEW.
Польське видання матиме назву «Сві

Євросоюз підтримає переклади художньої літератури українською мовою

Програма Європейського Союзу «Креативна Європа» оголошує грантовий конкурс «Поширення європейських художніх робіт 2023». Про це повідомило українське бюро організації на своїй офіційній

Перейти до блогу

Нові автори

Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Софія Заяць

Мій роман піднімає декілька тем: 1 Тема сексуальних домагань , через чоловіків і призму винуватий сам. 2 Ціна людського життя. 3 Тема технологій за якими люди не бачать людей. В мому фентезі є 4 основних легенди які формують його кістяк. 1 Мору (малі деталі є в Арці Істина ангела , один з найулюбленіших персонажів бо […]

Тоня Твіст

м. Київ Письменниця, перекладачка, авторка освітніх програм в «Lucky Academy». Пише для дітей та дорослих. Також пише детективи. Випускниця літературних шкіл, курсів та академії детектива. Публікується під псевдонімом в різних літературних журналах та збірниках. Лавреатка та фіналістка багатьох літературних конкурсів, серед яких: міжнародний літературний конкурсу до Дня Студента, (Канів, 2019); міжнародний літературний конкурс «Коли наблизитися…» […]

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Перейти до "Нові автори"