Василь МУЛІК: Igni et ferro, проклята нечисть. Igni et ferro!..

2024-12-31 08:00:00 НСПУ

Мілітарна поезія Василя Муліка впала не просто в око, а втрапила у саме серце ще рік тому, коли я наживо почула у його виконанні вірш-присвяту госпітальєрці Олені Герасим’юк:

…І бог одноокий промовить: «Вставай, дитя!

На славно полеглих ти вже зробила кар’єру…

Мій ангеле смерті, віднині ‒ рятуєш життя.

Повертайся у Мідґард! Працюватимеш в «Госпітальєрах»! («Останній змах чорних крил, стомлений стукіт копит…»)

Вразила нетипова для комбатантської лірики силабо-тоніка, авторська неточна, але філігранна смислова рима, насиченість оксюморонними образами й емоційно-виразна атрибутика воєнного буття поета ‒ льотчика-вертолітника армійської авіації Сухопутних військ ЗСУ.

Нині у Києві в рамках «Проєкту Книгарні “Є“ і Тетяни Власової» відбувся поетичний вечір комбатанта і поета, де прозвучали вірші 2024 року, що не ввійшли до першої збірки Василя Муліка «Базальт», видання якої затримується через війну.

Василь Мулік, у притаманній йому енергійно-динамічній манері, читав і про Йоль, і про Святого Миколая, і про любов («…Любов ‒ це основа. Фундамент. Першопричина…»), і про лють, і про «кохання та пристрасть ‒ під грифом “цілком таємно“», і про лицаря, і про «чиновницьку пику»… І всі ці теми просочені війною, у яку вріс автор, просочені скорботою за полеглими побратимами… 

І було сказано: ті, що посіяли вітер ‒ пожинатимуть бурю…

Ми ж ‒ не сіяли. Та довелося взяти до рук серпи ‒

І чорне колосся ворожих душ ‒ гниле та отруйне ‒

Різати та в’язати ‒ в обважнілі від гною снопи.

Іди і дивись ‒ ось вона ‒ свіжим запаленим шрамом ‒

Лінія бойового зіткнення ‒ людей, систем та епох…

Виють сирени, виють «швидкі», виють доньки та мами.

«Оперативним» заступив диявол ‒ змінився наївний Бог.

Твоє чергування завершено ‒ відпочивай, чувак ‒

Перепочинь, полеж, подумай, навіть ‒ як хочеш ‒ помрій…

Що ти там кажеш? «Возлюбити ближнього», так?

Що ж. Не проблема. О’кей.  Ми любимо. Любимо ближній бій.

Східна чума ‒ зграями сарани вперто повзе ‒

Годує тілами псів, крає ракетами атмосферу…

Та ми пригадали ‒ старовинний дієвий рецепт:

Igni et ferro, проклята нечисть. Igni et ferro.

17.05.2024

У діалозі зі слухачами Василь Мулік наголосив, що починав писати як прозаїк (у книгарнях є його перша книга «Congo-Донбас. Гвинтокрилі флешбеки»). А поетичні рядки з’явилися у 2022 році: «Я не знаю, чи писав би взагалі, якби не війна…».

Авторові можна зауважити, що окремі його вірші задовгі, десь іноді ламається ритм чи дуже асоціативно проглядається рима. Але свіжість авторських, часом парадоксальних, часом іронічних чи саркастичних образів, лексична зануреність у війну, пізнану автором зусібіч (можна укласти мілітарний словник Василя Муліка), своєрідна авторська рима (КАБи – кохати, помирати – лускатим, єресі – сенсів, КАБи – строката, ціни – цінним, померти – вперто, руки – суки, зубате – вбивати. «У місті, на яке регулярно падають КАБи…») формують виразний і вже впізнаваний авторський стиль.

Тексти Василя Муліка дуже експресивні, насичені або енергією люті і ненависті до ворога, або неймовірно розлогим і чуттєвим спектром любові до життя. Окрім впевнених, чітких і ємних образів воєнного життя, відбиття проблем воєнних буднів, окрім змалювання переживань, емоцій, Василь Мулік часто спирається на міфологічні образи, і тоді його вірші набирають особливо глибоких, містичних чи навіть символічних сенсів:

Придніпровський осінній степ, дощове надвечір’я.

Дощенту розбите село ‒ єдина вціліла хата.

На веранді без шибок пахне димом, землею та пір’ям,

А за столом ‒ п’є чорну каву богиня Геката…

……………………………………………………..

Геката маленька, красива та чорноволоса ‒

«Піксель», «льови-зефірки», в татуюваннях руки.

Поруч із нею ‒ спирається на розбитий відкос

Її вірний «місячний серп» виробництва компанії «Рюгер»…

…………………………………………………………………..

Геката сідає в стареньку «ельку» і їде геть ‒

І молиться хижа повня своїй жорстокій цариці…

Хтонічна богиня місяця, що визначає час смерті ‒

Невідворотне нічне жахіття, калібр «три-три-вісім». («Придніпровський осінній степ, дощове надвечір’я»)

Вірші Василя Муліка часто мають сюжет, але ця історія завжди осмислена і проговорена як певне знання, переконання або щойно усвідомлена цінність чи істина. Окремі історії звучать як балади. Автор використовує рефрени («У місті, на яке регулярно падають КАБи») і прийом градації (питання – претензії тощо).

Несподівано чуттєво й образно, і знову ж таки – крізь призму війни,  звучить еротична поезія Василя Муліка:   

Поряд лежати

Отак ‒ поряд лежати ‒ обійнявшись судомно,

Довірливо притулитись, взаємно вплавитись ‒

І слухати сонне дихання одне одного ‒

Насправді єдине, що зараз їм залишається.

Сутінки світанкові неминуче беруться світліти,

І висока готельна стеля ‒ так суворо стає білішою.

І вона точно знає, що він за годину поїде.

І він точно знає, що вона за годину залишиться.

Чорне маленьке плаття і великий піксельний кітель.

На високих підборах туфлі й «черевики з високими берцями».

Та ранок ‒ все ближче. І стискають льодяні кігті

Два розірваних навпіл та наспіх залатаних серця.

Її шкіра пахне жасмином, мускусом та ожиною.

Він знає всі її таємниці, вигини та западини,

Всі больові точки, всі шрами, всі трепетні жилки ‒

Він їх дбайливо вивчав  ‒ долонями і губами.

Вона відчуває спиною його розмірений пульс ‒

Живий метроном ‒ невпинний, важкий та рідний.

Вона не хоче його відпускати… і неодмінно відпустить ‒

І від цієї несправедливості їй хочеться тихо вити.

Підступне та невблаганне ‒ світло вповзає в кімнату,

І обриси проступають крізь теплу затишну тінь.

І все, що зараз так необхідно їй відчувати ‒

Це гаряча долоня на тремтливому животі.

На вулиці унизу ‒ його камуфляжний пікап ‒

Вже прогріває дизель ‒ басистий та зголоднілий,

Скавучить нетерпляче ременем генератора…

І вона слухає це ‒ така тривожно-закам’яніла.

Потім ‒ гарячий душ ‒ удвох. І ранкова кава.

Прощальні обійми ‒ і кроки його коридором стихнуть.

Сьогодні вона, напевно, буде тихенько плакати.

Сьогодні він точно буде удвічі більше курити.

Листопадових трас перший непевний лід.

Чергове ‒ таке нестерпно-довге ‒ відрядження.

У нього попереду ‒ змерзла дорога на схід ‒

Кохання, нажаль, не враховують у бойових розпорядженнях.

28.08.2024

Тобто, Василь Мулік як поет, на моє відчуття, ще проходить етап становлення і розвитку, але його вірші вже звучать дуже впевнено, органічно, переконливо. Поезія Василя Муліка вже означена авторськими стильовими константами [детальніше про це можна говорити тоді, коли побачить світ дебютна збірка поета «Базальт» (видавництво «Білка»)].

Крізь ліричні образи віршів Василя Муліка проступає харизматичний «військовий вертолітник… цинічний і неполіткоректний мерзотник у пікселі… невиправний романтик та вічний повітряний блукалець…»[1], залюблений в авіацію. Цей «невиправний романтик» віддзеркалює й образ автора – фахового льотчика, захисника України, багатогранну особистість з неймовірною жагою життя.

[1] Василь Мулік Congo-Донбас. Гвинтокрилі флешбеки. Київ : видавництво «Білка», 2021. С. 9.

Ніна Головченко

Оригінал статті на НСПУ: Василь МУЛІК: Igni et ferro, проклята нечисть. Igni et ferro!..