Василь Герасим’юк. «У поезії, як на полотнах давніх майстрів…»
2023-02-27 21:00:00 НСПУ

“Українська літературна газета”, ч. 2 (346), лютий 2023

Сумну звістку почув я недалеко від Стопчатова – у своєму родинному селі Прокурава – «Пикурєва» (так усі тут кажуть). Я не знав, звісно, що поета хоронитимуть у Стопчатові, але одразу зазвучав у мені один із тих його віршів, які я умовно називаю «стопчатівськими».

Клуб сільський. Чотири кроки –

сценка.

В залі дим гасниць і цигарок.

Там колись декламував Шевченка

Я – із Багадунки пастушок.

Ще не юнак – отрок, читає напам’ять полум’яні рядки Кобзаря і присутність цього вогню відчуває не тільки він. Одна людина в залі відчуває особливо. Прозірливо.

Я світився! Закликав ламати

Каземати пана й холуя.

Всі мені плескали.

Тільки мати…

Тільки мати плакала моя.

Два останні рядки я запам’ятав на все життя. Для мене вони найпронизливіші у Павличка. Може тому, що до матері поет звертається рідше, ніж до коханої, а мати найближча до Вітчизни, і тут вимовляємо не «до якої», а «без якої», себто, без якої поет себе не мислить. У Павличка присвята коханій – це часто присвята Україні. А хіба у Вінграновського не так? Поети відрізняються насамперед інтонаційно. Це підтверджує, що в поезії, як на полотнах давніх майстрів, немає нічого другорядного. Все має своє коріння і свою тяглість. Тому кожен поет від Бога в моєму розумінні національний поет, бо «нація – не те, що людина думає про себе у своєму часі, а що Бог думає про неї у вічності» (Мігель де Унамуно). Ми сьогодні думаємо не про смерть поета, а про дитинство поета і вічність поета на цій землі. Більше сорока років тому до циклу своєї інтимної лірики «Незрима тінь» я взяв епіграф із «Таємниці…»:

Дитинство й ти. Це наче все.

Прочитаю фрагмент, позначений впливом інтонації Дмитра Павличка.

З тобою дні – як на верхах пласти:

Не раз, не два я скИдав сіно сиве…

А молоді смереки на остриви

Рубав… А скільки їх? – не знаєш ти.

Оцю покрову, цей поліг без меж

Не втримають ґруні, коли завіє…

Хай ріще смерекове гори вкриє,

Щоб я почув, як ти від мене йдеш.

Вона ще прийде сюди, Майстре! І все знову почнеться так, як починалася Ваша основна книга «Таємниця твого обличчя»:

Моя любове, ти – як Бог…

Як пророкові у Святому Письмі, Вам явиться Бог не в громах і в блискавицях, яких стільки випало у земному житті, а в тихому повіві – у тому леготі, без якого немає Царства Небесного. Вічна пам’ять.