Важливість традиційних «сороміцьких» тем у книжці «Тіло, секс, шлюб» Ірини Ігнатенко

Важливість традиційних «сороміцьких» тем у книжці «Тіло, секс, шлюб» Ірини Ігнатенко

Ірина Ігнатенко. Тіло, секс, шлюб. Історія інтимних стосунків

в українських традиціях – Віхола, 2023. – 256 с.

 

Видавництво «Віхола» готує до друку книжку української науковиці, етнологині Ірини Ігнатенко «Тіло, секс, шлюб. Історія інтимних стосунків в українських традиціях». У ній авторка на основі фольклору та інформації, зібраної нею в етнографічних експедиціях, висвітлює тему, якщо не табуйовану у суспільстві та наукових колах, то замовчувану.

Як зазначає Ірина Ігнатенко у вступі до видання, «хронологічні рамки цієї книжки охоплюють останній період побутування традиційної, аграрної культури в доіндустріальну епоху, тобто середину ХІХ — початок ХХ століть». Соціальною верствою дослідження стало сільське населення.

Авторка зауважує, цитуючи видатного фольклориста, історика, публіциста та літературознавця Володимира Гнатюка, що праці «сороміцького» змісту «не друкуються для панночок, ані для ціцькових дітей, ані для естетиків та моралістів, що стоять на рівні з ними в духовім розвою, а для людей, що бажають пізнати життя і творчість нашого народу у всіх його проявах».

Публікуємо уривок з книжки, наданий видавництвом «Віхола».

Краса по-українськи. Що означало бути красивим/красивою понад 200 років тому

У багатьох традиційних патріархальних спільнотах відповідати виробленим культурою і часом стандартам краси мало саме жіноцтво. Річ у тому, що краса виступала основною «зброєю», яка дозволяла дівчатам покращити соціальний статус, зокрема через вдале заміжжя, а воно віками було для жінок чи не єдиною можливістю піднятися соціальною драбиною, здобути певний вплив і авторитет.

 

Саме тому у фольклорі більше йдеться про стандарти дівочої, аніж парубочої краси. Щоправда, остання згадується також. Розберімо детальніше й розпочнімо з розгляду питання: які дівчата вважалися красивими в українській традиційній культурі?

 

Насамперед варто зазначити, що неодмінним атрибутом дівочої привабливості була довга товста коса, яку дівчата намагалися ще й усіляко прикрасити: вплітали в неї різнокольорові стрічки, надягали вінок — штучний або із живих квітів тощо.

 

Вона ростом невеличка,
Ще й літами молода,
Руса коса до пояса,
В косі стрічка голуба.

 

Волосся було важливим компонентом не лише краси дівчини, а й маркером її цноти: носіння жінкою головного убору означало її заміжній стан. Після шлюбу, коли жінка починала жити статевим життям, їй заборонялося «світити волоссям», вона обов’язково мала накривати голову спеціальним головним убором — очіпком. Якщо дівчина втрачала цноту до шлюбу й народжувала дитину поза ним, то мусила покрити голову й не ходити простоволосою (ми вже згадували в попередньому розділі, що звідси й пішла назва «покритка»). Коли жінку хотіли принизити за втрату цноти, зраду або дітовбивство, їй, поміж іншого, обрізали, підпалювали чи зголювали волосся:

 

…висічена пліткою і шельмована, а саме, підрізана у неї спідниця по пояс, а сорочка по груди, і волосся видерте, і вигнана публічно, яко справжня… за місто.

 

Ця процедура мала на меті принизити, морально зламати жінку. Очевидно, що в цій ситуації вона почувалася осоромленою, зганьбленою, повністю оголеною, адже безволосість / оголеність і дорівнювала приниженню.

 

Слід не забути й про магічне значення волосся: відомо багато способів маніпуляцій з ним у лікувальній, любовній і шкідливій магії. За принципом подібності вірили, що частина людини (її волосся) замінює всю її й проведені над волоссям маніпуляції матимуть вплив на людину загалом.

 

За відомостями Володимира Гнатюка, коли парубок сватав дівчину декілька разів, а вона не хотіла за нього йти, він викрадав у неї трохи волосся й підкладав його в труну…

 

 

Розпускати коси дозволялося лише у виняткових (казусних і незвичайних) випадках. Етнографами зафіксовано, що під час пожежі власної хати жінки роздягалися й оббігали її, вірячи, що здійснене ними символічне коло зупинить пожежу. В деяких випадках роздягання обмежувалося лише тим, що заміжні жінки знімали з голови хустки й лишалися простоволосими. Розпускати волосся, бути нерозчесаними могли й на знак великої туги, горя, смутку. В українців й нині побутує вислів «Рвати на собі волосся», що означає крайній відчай, біль, гнів від безсилля. Розпущене жіноче волосся, як вірили, могли собі дозволити відьми або жінки, які вдавалися до магії:

 

Як удень, то й стара, а як сонце заходить, то вона й молодіє, в саму глуху повніч стає молоденькою дівчинкою. […] Так вона, як помолодіє, то й надєне бєлу сорочку і коси розпустить, як дєвка, та й пойде доїти по селу коров.

 

Цікаво, що до чоловічого волосся таких вимог не було, але в багатьох культурах символічні функції жіночого волосся пов’язували із чоловічою бородою, що мала аналогічне значення й символізувала чоловічу честь та гідність. На Гуцульщині навіть казали: «Мужчина без вусів — то баба».

 

Крім того, можна припустити, що бути з вусами означало статеву зрілість, вихід із підліткового віку, а отже — вищий соціальний статус. Навіть за першого гоління було прийнято голити тільки бороду, натомість вуса, як знак зрілості, лишати. Поміж тим цікаво, що найпоширенішою практика носіння бороди була серед старообрядців-росіян, народів, що сповідують іслам, євреїв тощо.

 

Для хлопців за гонор було мати вуса, тому в етнографічних джерелах і фольклорі можна побачити закономірність: майже завжди красивими, бажаними, коханими називають хлопців, які мали волосяний покрив на голові та обличчі, тобто вуса, чуб або ж були кучерявими.

 

Гей! Козаче уродливий,
Молоденький та жартливий,
Усоньки — чорнявії,
Зубоньки перловії,
Чубчик твій круглесенький…

 

Цікаво, що українці віддавали перевагу передусім чорнявому чи русявому волоссю, як для дівчат, так і для хлопців. Рудих, світлих вважали негарними…

 

Щодо обличчя, то, за численними фольклорними текстами, часто згадувані ідеальними й бажаними «чорні брови / карі очі / біле личко» вважалися окрасою як для дівчини, так і для хлопця. Поміж тим основними ознаками дівочої краси були біла шкіра та рум’янець на обличчі. Еталонність таких уявлень відтворена також у поширених порівняннях дівчини з калиною, ружею, ягідкою, яблучком тощо.

 

Ой їхав я коло млина,
Вийшла дівка, як калина,
Я на неї задивився,
В мене возик поломився.

 

Годі й оминути той факт, що дівчата позаминулого століття не пропускали можливості ще й посилити зовнішню привабливість, застосовуючи все, що було під рукою. Із записів академіка Володимира Гнатюка дізнаємося наступне:

 

…дівчата обтикуються цвітами, чіпляють лєнти в коси, закладають пави та гарні пташачі пера. В пазуху кладуть м’ятку, щоб від них добре пахло, натираються делікатнішим милом, а підміські скроплюються навіть парфумами. Цибулі або часнику не з’їли би перед виходом на вулицю за жодні гроші, бо бояться щоб їх не прозвали вонючкою. Намазують лице оливою з паприкою, воно на холоді пече і лице рум’яніє. В чоботи накладають клоча, щоби були вистій, а під сорочку намотують шматок, щоби груди видавалися більші.

 

Можна припустити, що штучне збільшення грудей через обв’язування й накладання на них «шматок» якраз і свідчить про демонстрацію дівчини її статевої зрілості, а як наслідок — готовності до шлюбу.

 

Отже, наявність грудей у дівчат і жінок, на відміну від малих дівчаток, була маркером статевої зрілості. В цьому контексті не можна уникнути питання натільного одягу й підтримувальної білизни для грудей. Слід зазначити, що пошиття та носіння бюстгальтерів (як і трусів) на наших теренах увійшло в широкий обіг лише на початку ХХ століття, фактично зі встановленням радянської влади.

 

 

Щоправда, в Європі жіноцтво (особливо його певна категорія) досить широко використовувало різні види білизни, насамперед його «непристойні» елементи, які викликали сексуальне збудження в чоловіків, значно раніше.

 

Для українських селянок до початку ХХ століття єдиною натільною білизною слугувала полотняна сорочка, яка покривала все тіло, не поділялася на верхню та нижню. Сорочки здебільшого шили короткі (70–80 см) та довгі (1 м і більше), які вільно облягали тіло від плечей до ніг. Перші вважалися щоденними з підточкою (вставлене полотнище тканини від талії вниз) і додільними. Повсякденні сорочки шили з грубшого полотна, а святкові — з тонкого, лляного.

 

Саме цей вид полотна добре піддавався призбируванню, зшиванню, вишиванню, гаптуванню тощо. Груди підтримувалися за рахунок крою (виточок, підрізів у ділянці грудей). Подекуди використовували станік — шматок полотна завширшки 50 см, яким стягували груди, позаду зав’язуючи на вузол. Підтримували груди й керсетки — жіночий одяг без рукавів, що прилягав до стану, а від талії ззаду зібраний у 5–9 складок.

 

Стосовно ідеального тіла, то передусім важливо сказати, що щоденна важка праця сформувала уявлення про те, що чоловіки й жінки мають бути фізично дужими. Дівчина не мала бути аж надто худою, так само як і гладкою, бо в першому випадку виконувати важкі фізичні навантаження їй було дуже складно, а в другому, через надмірну вагу, вона була незграбною до роботи.

 

З огляду на це перевагу віддавали дівчатам середньої повноти. Ця бажана повнота дівчини характеризується словом «пишна», на противагу негативно забарвленим прикметникам «гладка», «тлуста» або «змарніла», «худуча», «тошча», «квола» тощо.

 

Будь-які відхилення від стандартної зовнішності (зрощені брови, великі родимі плями, зелені очі), а особливо каліцтво («хрома», «крива» тощо) робили жінку не тільки негарною, але в очах суспільства ще й відьмою (саме такі риси приписували цим демонологічним персонажам). Теж саме можна сказати і про хлопців: статні, кремезні, міцні подобалися дівчатам набагато більше, аніж занадто товсті чи худі. Потрібно зауважити, що фізичні навантаження для чоловіків починалися досить рано. Наприклад, у деяких місцевостях хлопці починали косити від 13 років. З огляду на це красивий хлопець або чоловік уявлявся міцним, витривалим, кремезним:

 

Треба мені чоловіка,
Ні старого, ні малого,
Середнього, молодого,
Щоб і в полі орав,
Та й у домі дбав.

 

Поміж тим важливо підкреслити, що фізична дужість, господарська вправність і майстерність ставилися набагато вище за зовнішню привабливість, принаймні з боку батьків, які нерідко впливали (прямо чи опосередковано) на шлюбний вибір своїх дітей. Фольклор теж научав:

 

На вгороді маки в’ються,
А за мною хлопці б’ються,
Не бийтеся, нема за що,
Хоть красива, та ледаща!

 

Проте були чинники ще важливіші за вроду й працелюбство, а саме — матеріальні статки. Попри те що ця тема прямо не стосується цього розділу, її розкриття є вкрай потрібним для розуміння важливості краси й тієї межі, де ця важливість закінчується.

 

Незабаром книжку можна буде замовити тут.

Оригінал статті на Suspilne: Важливість традиційних «сороміцьких» тем у книжці «Тіло, секс, шлюб» Ірини Ігнатенко

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Запустили флешмоб «Електрохарчування»: що читають українці під час блекаутів

Українські користувачі соцмережі Х (твіттеру) відновили флешмоб «Електрохарчування», у межах якого люди діляться книжками, які читають під час знеструмлень світла. 
Флешмоб започаткувал

Переклад Майка Йогансена номінували на престижну польську премію

Переклад роману Майка Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо і його майбутньої коханки прекрасної Альчести у Слобожанську Швайцарію» номінували на літературну премію міста Ґдиня. П

House of Europe оголосив переможців сьомого конкурсу грантів на переклад

House of Europe визначив переможців сьомого конкурсу на отримання перекладацьких грантів. Про це йдеться на сторінці організації у фейсбуці.
Переклади на українську
Видавництво «Вавилон

«Це національна ганьба, що в Києві є музей Булгакова», — Віра…

Дослідниця літератури Віра Агеєва вважає, що в Києві не має бути музею Булгакова.

Про це вона сказала у інтерв’ю «Культурі на часі».

Агеєва пояснила, чому література 19 століття стає промовистою д

В Україні планують карати студентів за плагіат і ШІ в наукових роботах

Верховна Рада України ухвалила в першому читанні законопроєкт №10392 про академічну доброчесність. Про це повідомили на сайті Верховної Ради.
Законопроєкт передбачає відповідальність за

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"