Вадим Пепа. Роковини Андрія Малишка

Вадим Пепа. Роковини Андрія Малишка

Автор пісень, які в багатьох на слуху, співаються, надихають, зворушують, народився 14 листопада 1912 р. Відзначити пам’ятну дату листопадового вівторка в Національному музеї літератури України зібралися в Києві письменники, творчі особистості, співаки Національного академічного українського народного хору імені Г. Г. Верьовки. Як почесні гості приїхали з Богодухова земляки поета.

Цього ж дня в столиці Індонезії Балі відбувалася зустріч так званої «двадцятки». Очікувалося, що рф завдасть по багатостраждальній українській землі чергових ракетних ударів. Через цинічний, масований напад безумних терористів ушанування одного з видатних піснетворців довелося перервати. Учасники дійства мусили переміститися в надійне підземелля станції метро «Театральна». Понад годину, а дехто й довше чекали на припинення бомбардувань. Але того гіркого дня так і не діждалися сигналу – «відбій». Такого замаху на знищення, на тотальний геноцид українського народу в його лихій, стражденній історії ще не було. І хто ж учиняє?

На долю Андрія Самійловича випало пережити Голодомор-геноцид 1932-1933 років. Тамуючи подих, із жахом згадував, як двадцятирічним бачив: перед входом до Бесарабського ринку лежав чоловік із розпоротим животом і насипаною в нутрощі пшеницею. Ближче до обличчя замордованого – напис крупними буквами: «Нажрался, хахол».  Якому Хомі не ясно, що розправу вчинили не якісь там бандити, а сталінські спецслужби? Аби настрахати. Щоб посіяти паніку. Залякати українську національну свідомість у її предковічній столиці.

О. Твардовський відзначився порадою Малишку переорієнтуватися на російську мову. «Печататься в Советском Союзе большими тиражами». Прибутки незрівнянно більші. А щодо «национальных различий», а тим паче кордонів, то «это фанера. Мы – единый народ». Помилуй, доле! Від кого тільки не ростуть ноги в зазіхань на українську самобутність? Що й використовують задля довічного владарювання кремлівські верховоди. Справжні наміри тих, у головах яких ніяка совість ніколи не ночувала, приховані селевими потоками брудної пропаганди. Навіть неблагозвучне від основоположника марксизму-ленінізму, не від когось же іншого, як від К. Маркса – за сімома замками: 

«Московія була вихована і виросла в жахливій і огидній школі монгольського рабства…

Не сувора слава норманської доби, а криваве болото московського рабства було колискою Москви, а сучасна Росія є нічим іншим, як трансформацією останньої…

Росія, не маючи жодного відношення до Руси (України) й отримавши, точніше – вкравши свою нинішню назву у 18 ст., нахабно претендує на історичну спадщину Руси (України), створеної на вісімсот років раніше. Насправді московська історія – це історія Орди, пришита до історії Руси (України) білими нитками й цілком сфальсифікована»…

Визнаний історик М. Костомаров, майже ровесник Маркса, указував на те ж саме, щоправда, догідливо щодо панівного в москалів: «У південноруського народу його прізвисько ніби вкрадено».

Приховується від мільйонних мас і застереження від Енгельса:  «Будь-яке захоплення території, будь-яке насильство і гноблення Росія завжди здійснювала, прикриваючись брехнею про просвітництво, лібералізм і звільнення народів».

Втім, необхідно підправити Маркса. Не «на вісімсот років раніше». А щонайменше на двадцять тисячоліть, коли рахувати від предковічного. Етнос українського роду з першими словами своєї мови зароджувався на березі річки Десни, притоки Дніпра, в усесвітньо відомій Мізинській археологічній культурі, вікування якої – понад ХХІІ – ХІУ тисячоліття до нової доби. Матеріальні й духовні набутки попередниці сповна успадкувала її наступниця Трипільська. Відлуння з її розквіту доносять до сучасності колядки й щедрівки та пісні календарно-обрядових відправ на Різдво, Великдень, Зелену або Клечальну неділю, Купала, Медового Спаса, Маковія, Яблучного Спаса, Покрову, коли по завершенні нелегкої, в поті чола, праці на полях і нивах перший сніг припорошує землю, а дівчата на виданні побиваються: «Покровонько, Покровонько, покрий мені головоньку як не наміткою, то хоча б онучею, щоб не зоставалася дівкою гидючою».

Неміряні тисячоліття існування українського етносу. Його заповіт майбутнім поколінням: «Все згине, тільки правда зостанеться».

Фото — Песслужба НСПУ     

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Вадим Пепа. Роковини Андрія Малишка

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

На 83-му році життя помер відомий буковинський поет Василь Васкан

Про це повідомили на сайті tva.ua.

«Сьогодні, 7 грудня 2023 року, на 83-му році життя зупинилося серце Василя Васильовича Васкана.

Про це повідомляє Молодий буковинець, посилаючись на журналіста-к

В ЄС ціни на книжки ростуть повільніше за інфляцію

Упродовж останніх 20 років ціни на книжки в Європейському Союзі стабільно були нижчими від рівня інфляції. Про це йдеться у звіті Федерації європейських видавців (FEP) за 2022-2023 рок

Полонений росією журналіст Хилюк отримав нагороду PEMC

Український журналіст і кореспондент УНІАН Дмитро Хилюк, котрий майже рік перебуває в полоні в росії, отримав відзнаку Платформи європейської пам’яті та сумління (Platform of European M

Ідентичність: книжки про українське минуле та сьогодення

Інтернет-магазин бізнес-літератури кniga.biz.ua 2020 року для популяризації українських авторів, їхніх книг та ідей заснував власну премію KBU AWARDS. Перших переможців у двох номінація

Максим Буткевич перебуває в колонії на окупованій Луганщині

Український правозахисник та військовополонений Максим Буткевич перебуває у виправній колонії №2 міста Хрустальний на території окупованої Луганської області. Про це Інституту масової і

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"