“Була собі колись дівчина необачна…”

2021-05-15 20:06:47 Лександра Славичч

“Була собі колись дівчина необачна…”

Доброго вечора!

Так-от, чи знаєте ви, що в Лесі Українки є вірш про перелесника? Люблю її “Лісову пісню”, та й поезію пам’ятаю зі школи, а тут мене чекало здивування. Ось деякі рядки:

Тоді мене перемагає сон.

А ранком бачу я в своїм свічаді

Бліде обличчя і блискучі очі,

А в думці, мов тривога, промайнуть

В дитячих літах чутії легенди

Про перелесника. Розказує, бувало,

Стара бабуся нам, маленьким дітям:

«Була собі колись дівчина необачна…»

 

Про необачну дівчину, що довго

За кужелем сиділа проти свята,

І не молилася, й на дзвони не вважала,

І спати не лягала, от за те

До неї уночі з’являвся перелесник,

Не дьяволом з’являвся, не марою,

Спадав летючою зорею в хату,

А в хаті гарним парубком ставав…

 

На ранок, як співали треті півні,

Зникав той перелесник, а дівчина

Уквітчана, убрана засипала

Камінним сном. А потім цілий день

Бліда ходила, мов яка сновида,

І тільки ждала, щоб настала ніч,

Щоб з перелесником стояти на розмові,

А тим розмовам був лихий кінець…

 

А в оповіданні “Зловити невидимку” якраз з’явився новий розділ))) Запрошую до прочитання ❤️ Твір пройшов модерацію на конкурс, тому велике прохання підтримати його))) А ось цікавенький уривочок:

” – Не підходь! Згинь, маро! – скрикнув, виставивши перед собою зілля. Вчув регіт. Скажений, несамовитий. Одним лиш порухом налітник опинився в міліметрі від мене. Від нього тхнуло гнилим м’ясом.

“Фе! Як до нього жінки взагалі торкаються?” – скривив лице від огиди. Застиг від страху.

– Думаєш, ці твої цяцьки мене зупинять? – один дотик і від зілля лишився лиш порох. Я тривожно зглитнув. Дивився на нього – і наче бачив себе в дзеркалі. Це було так правдиво… Та зловив себе на думці, що то – просто одне із його облич. Майстер ілюзій, не інакше…

– Я ж все про тебе знаю! Кожен крок, всі думки…

Вступати в діалог я не планував, та це мене зачепило.

– Звідки ти можеш мене знати? Краще не прикривайся, а покажись справжнім!

Планував говорити голосно й відважно, та натомість з горла виривались лиш глухі тихі звуки. А налітник тим часом полишив мене й став кружляти собі по кімнаті. Літав попід стелею туди-сюди.

– Це і є я справжній! – на мить зупинився. – Невже ти досі не зрозумів? Від себе не втечеш! Я міг не прилітати сьогодні, але ця круговерть повторюється знову і знову…”

 

 

 

 

Оригінал статті на Букнет: “Була собі колись дівчина необачна…”