Барви любові у барвисту осінь)
2022-09-18 18:57:51 Софія Чайка

Барви любові у барвисту осінь)

Вітаю, мої любі читачі)

Барви любові

УРИВОК
Будильник голосно цокав біля її вуха. Навіщо вона поставила його так близько? Невже, під подушку?
Ярина відкрила очі, покліпала, не відразу збагнувши, що вона не вдома, у своєму ліжку, а біля річки – на колінах у хлопця. Точніше, там лежала її голова, та все ж …
Дівчина підняла очі, намагаючись не рухатись.
Макар спав. Його груди ритмічно рухалася разом з футболкою, а рука міцно, та водночас ніжно притискала дівчину до жилавого тіла. Навіть уві сні хлопець турбувався, аби Ярина не змокла або не впала у траву.
Страшенно хотілося якомога довше поніжитися в його обіймах, але що подумає про неї Макар, коли прокинеться? Вона йому – не родичка і не його подружка. На жаль.
Ярина прислухалася до себе і зрозуміла, що не може брехати, у всякому разі, собі. Їй хотілося б зустрічатися з таким хлопцем. Саме з цим хлопцем, так точніше. Вона не знала, чому, але вірила, що таких, як він, більше немає, навіть попри те, що по світу бродить його двійник. Заради істини варто було зауважити, що вона не встигла поспілкуватися з Антоном. Однак дівчина не могла уявити себе ось так, поряд, з іншим хлопцем, навіть якщо він – близнюк Макара. Обережно і дуже неохоче піднявшись з нагрітих колін, Ярина повільно відсунулася вбік.
Дощ скінчився. Лише краплі, що сповзали з листя, м’яко стукали по дереву. Саме вони й розбудили дівчину.
«На жаль».
Зітхнувши, Ярина потягнулася до альбому. Вона вирішила скористатися можливістю і ще трохи помалювати з натури – сонної та надзвичайно вродливої. Олівець звично рухався по папері, немов дівчина писала пальцями: ліпила гострі вилиці, створювала виразний рот, відзначала нігтиками легкі зморшки біля очей.
– Що це? Ніс? Мій?!
Хриплуватий голос вивів дівчину зі своєрідного трансу. Ярина миттєво закрила альбом.
– Крило. Пташине.
– Тоді добре, а то я запідозрив, що ти вирішила створити з мене янгола.
– А ти – не янгол? – запитала дівчина жартівливо, для надійності сіла на альбом.
– Ні.
Ярина здивовано обернулася, подивилася в худорляве обличчя. Здається, її питання розлютило хлопця. Цікаво чому?
– Ні?
Сумна посмішка скривила гарні губи.
– Хіба дівчатам подобаються янголи?
Хотіла знати? Отримай: питання – у відповідь на питання.
Але ж і вона так вміє!
– Ти зустрічався з дівчатами, котрим не подобаються янголи?
– Однією дівчиною.
– І що сталося?
– Вона надала перевагу дволикому Янусу.
Ярина з щирою цікавістю і мимовільним захопленням дивилася на Макара, а він – на річку.
Пройшов якийсь час, і дівчина не витримала похмурого мовчання. Можливо, варто було перервати прикрі хлопчачі спогади, перемикнутися на іншу тему, але Ярина вже не могла стриматися. Вона знала, що напридумує собі усілякого, якщо Макар не зізнається, що сталося з його дівчиною. Цілком очевидно, що він нею дорожив.
– Зізнайся, ти це вигадав. Як тоді, після танців – про те, що ми зустрічаємося.
Макар, нарешті, глянув їй в обличчя. Ярина не відвернулася. Тоді хлопець посміхнувся – трішки, але й це порадувало.
– А хіба не зустрічаємося? Зараз, до прикладу, ми разом.
Ярина штовхнула парубка в бік.
– Я серйозно.
– Я теж.
Вони дивилися один на одного і не відводили очей. Несподіване і дуже приємне відчуття єднання не поспішало зникати.
Ярина помітила маленькі золотисті крапки в сірій райдужці хлопчачих очей. Добре було б згадати про них, коли вона повернеться до портрета. Хоча, таке навряд чи забудеться. Як і багато іншого.
– Про що ми говорили? – запитала, ніяковіючи, дівчина.
– Тобі, правда, цікаво?
– Я не вмію брехати.
– Навчишся, – раптом видав Макар і відвернувся. Чари зникли. – Я гадав, що вона теж не вміє.
– Твоя дівчина?
– Вона більше не моя. Її вкрали.
– Вкра… Як? Лиходій якийсь?
– Якщо так можна назвати власного батька, тоді так – лиходій.
Батько? Боже милостивий, невже дівчина надала перевагу Макаровому батькові?
Спонтанно схопивши його за руку, намагаючись якось підтримати, Ярина вигукнула:
– Розкажи мені!
– Навіщо?
– Тобі стане легше, а мені цікаво. Обіцяю нікому не розповідати.
– Що ж, це не тільки цікаво, але й повчально. Зустрічався я з гарненькою, розумною і скромною дівчиною – справжнісіньким ідеалом. Будував плани на майбутнє вже на першому курсі: спочатку закінчимо навчання, потім влаштуємося на роботу, заробимо грошенят, а потім усе інше – будинок, діти тощо. Вельми традиційно, чи не так?
– Це – життя. А що вона? Їй це не сподобалося?
– Не те слово. Вона вирішила не чекати так довго і вийшла заміж за свого викладача – мого батька. Навіщо животіти на скромну стипендію, якщо можна отримати все і відразу. Мій татко – професор, і, як ти розумієш, не бідний. До речі, тепер у мене є молодший братик. Йому вже півтора року.
– А твоя … мама?
– Померла п’ять років тому. Величезне горе, незрівнянне ні з чим, та вона не застала свого чоловіка за тим, як він в’ється за студенткою.
Скільки гіркоти в його словах! А ще образи.
Ярина раптом зрозуміла, що їй теж боляче. І не тільки за Макара, його втрачене кохання. Чоловіча долоня так сильно стиснула її пальці, що вони оніміли. Барабаш очевидно цього не помічав, а дівчина не забирала руку. Цей хлопець мав потребу в її підтримці – в ній самій.
Щось ширилося, розквітало в дівочому серці. Що саме, вона поки не знала, але розуміла – це щось важливе і неординарне.
Вони сиділи та мовчали. Довго. Макар поступово заспокоївся, і його пальці послабили хватку. Потім він потер її долоньку, і Ярина зніяковіло забрала руку.
– Все налагодиться. Ти зустрінеш іншу дівчину. І вона буде без тями від янголів.
Макар сумно посміхнувся.
– Питання в тому, чи залишиться янгол янголом.