А хочете правду?

2022-05-10 08:08:54 Олена Блашкун

А хочете правду?

Правда – річ не завжди приємна, але потрібна. Без неї ми б жили у світі хибних ілюзій і вірили б у те, що все ок. Але все не ок, навіть якщо ми не хочемо думати про це. 

Ну й, традиційно, смачний кусь “До біса моду!”)

Антон схопив її за зап’ястя та притягнув до себе. Тримав зовсім не боляче, але міцно.

– Мішо, годі закривати очі на очевидні речі – так, в тебе гарненьке личко, але це не допомогло б тобі втриматися серед трейсерів так довго. Сама ж розумієш, що привів тебе сюди Андрій, а, отже, з самого початку це був страх. Бачила ж, який він – дикун і невіглас. Сила й агресія в усьому. А потім, коли зник, до них ще й жалість додалася.

– Жалість?

– Так, сонечко, жалість. Ти знаєш, я дуже не люблю згадувати, що ти в мене така особлива, але інші не зважатимуть на твої почуття. Ти для них наче хворе кошеня – лікувати не хочеться, бо є інші розваги, а викинути шкода.

– Що? – сказала так тихо, що хлопець навіть не почув.

– Вони будуть з тобою, доки їм не набридне, або ти остаточно не зламаєшся. Така правда життя, і ти маєш це прийняти. Ніхто насправді не буде з тобою близький, знаючи, що ти така, як є.

– То чого ж ти тоді й досі зі мною? – скрикнула зі злістю й роздратуванням, вириваючи руки. Не хотіла, дуже не хотіла плакати, але сльози вже лилися з очей.

– Тихо, кохано, тихо, – вхопив знову за руку, й своєю вільною долонею торкнувся її обличчя. Ніжно провів пальцями й подивився в очі: – Я з тобою, бо люблю тебе. Люблю попри всі твої хвороби, недолугу поведінку та наївність. Так, мені теж непросто, але я вірю в те, що з часом ми знайдемо компроміс, – наче гіпнотизуючи своїм голосом, прошепотів.

– Я не хочу ніяких компромісів, не хочу щоб зі мною були через жалість, – кричала те, що точно знала вже кілька років. Єдине, у що дійсно вірила.

– Якщо не хочеш жалості до себе, то прожени їх, – махнув рукою, натякаючи на хлопців, – вони не зможуть прийняти тебе такою, як ти є, а я зможу.

Оригінал статті на Букнет: А хочете правду?