А все могло бути інакше: Альтернативна історія України у 5-ти книжках

А все могло бути інакше: Альтернативна історія України у 5-ти книжках

Історія не має умовного способу, і доки людство не винайшло машину часу, переграти події минувшини неможливо. Та й, мабуть, не варто, зважаючи на величезний ризик часових парадоксів різного ступеня небезпечності. Інша справа – література, тут можна робити що завгодно. І хоча жанр альтернативної історії ніколи не був флагманом фантастичної літератури ні в Україні, ні в решті світу, інтерес до нього повсякчас лишається стабільним, бо фантастика – це завжди більше, ніж здається.

Рецепт твору в жанрі альтернативної історії простий: треба обрати цікаву для вас точку в минулому, змінити її частково або повністю – й подивитися, що вийде. Додати елементи інших жанрів за смаком. Цікавішим є інше: навіщо взагалі це робити? З купи причин можна виокремити декілька головних. По-перше, це бажання переосмислити трагедію і дослідити, яких жахіть вдалося уникнути попри далеко не ідеальні факти реального плину часу. По-друге, йдеться про спробу обернути свої поразки на перемоги – реваншизм. Саме останній фактор приніс на тарілочці російському суспільству виправдання нападу на нас. Сприйнявши розвал совка як найбільшу геополітичну катастрофу ХХ століття, чимало російських фантастів чи то добровільно, чи то за вказівкою «згори» взялися продукувати тонни відбірного шлаку про «потраплянців»: з волі авторів, прості ваньки переносилися то в Кремль 1941-го, то в Берлін 1939-го, то в Донецьк 2014-го і однією лівою забезпечували перемогу світового комунізму, монархізму чи рашизму (потрібне підкреслити). Криваві плями, які лишає по собі така «фантастика», вкотре показують, що література – то двосічний меч. Дуже важить, у чиїх він руках.

 

Доля жанру в українських реаліях складалася трохи непевно, бо у нас досі є проблеми зі знанням та розумінням власної історії, а вести постмодерністську гру без знання першоджерела важко. Коли Філіп Дік чи Річард Гарріс у «Людині у високому замку» та «Фатерлянді» зображують світ, де нацисти перемогли, читачів це жахає. А у нас донедавна значна частина населення країни захоплювалася подвигами «червоних визволителів» і встановлювала пам’ятники Сидору Ковпаку в центрі Києва. Тільки зараз український народ проходить стадію формування спільного бачення історії. Мабуть, саме тому автори, які все ж працювали з альтернативною історією, переписували минуле у комедійному ключі. Нам не було потреби накопичувати альтернативні жахні трагедії, бо і реальних вистачало. А ось попрощатися з імперією з усмішкою на лиці – завжди будь ласка.

Василь Кожелянко «Дефіляда в Москві»

– Лілея-НВ, 2020 – 168 с.

Василя Кожелянка вважають батьком української альтернативної історії. Здається, у нас іще ніхто ні до нього, ні після не підходив до справи так комплексно і всеохопно, пропонуючи читачам прірву нестандартних сценаріїв української історії. Найвідоміший у його доробку – роман «Дефіляда у Москві», який зображує світ, де Гітлер не знехтував підтримкою поневолених народів Радянського Союзу і разом з УПА здійснив бліцкриг, захопивши Москву і Сталіна. Якщо точніше, то Сталіна захопив головний герой роману – командир розвідувальної роти першого куреня бриґади спеціяльного призначення Українського війська хорунжий Дмитро Левицький.

 

Власне, підготовка до військового параду і він сам перебувають у центрі сюжету. Та не дайте себе надурити, припускаючи, ніби йдеться про якусь реваншистську утопію: Кожелянко демонструє у своєму романі значно тоншу роботу з обраними темами й ідеями. Його книжка сповнена гумору і самоіронії. Строката структура «Дефіляди» дає змогу розглянути ситуацію з різних боків: окрім пригод хорунжого, в романі наведено уривки з шкільних творів, підручників, виданих через тридцять років після описаних подій, буковинських газет. Витворюючи свій світ, автор вдається до різних засобів творення комічного, переходячи від м’якого гумору до їдкої сатири та відвертого фарсу. Він грається з радянськими міфами та кліше про Другу Світову, а також засипає читача соціо-культурними алюзіями.

 

За всім цим розмаїттям легко не помітити, наскільки проникливо Василь Кожелянко оцінює місце України в історії. Вся помпа підготовки до дефіляди викриває ницу і жалюгідну сутність тоталітаризму – і байдуже, нацистського чи комуністичного. Ні Адольф Алоїзович, ні вуйко Йосип не бачать Україну вільною. Але що з того? Нам своє робить.

Купити книжку.

Олександр Ірванець «Рівне/Ровно (Стіна)»

– Факт, 2006 – 156 с.

Сколихнувши наприкінці 80-х і на початку 90-х українську літературу поезією, бубабісти продовжили турбацію мас прозою. Підскарбій «Бу-Ба-Бу» Олександр Ірванець ввійшов у нове тисячоліття з нібито романом «Рівне/Ровно (Стіна)». Сатирична антиутопія з елементами альтернативної історії описує рідне автору місто, яке розділила схожа на Берлінську Стіна. Західний сектор та Східний перебувають у діаметрально протилежних світах. Прогресивне європейське місто межує із заповідником Совка. Головний герой роману – письменник, який отримав одноденну перепустку по той бік Стіни. Він шалено хоче зустрітися з рідними, яких не бачив уже кілька років, але у партійної номенклатури Ровно на нього свої плани.

 

Роман Олександра Ірванця відлунює прустівськими нотами. Сам простір міста стає тією славнозвісною мадленкою, яка повертає героя у минуле і водить закапелками пам’яті.

 

Як і Кожелянко, Ірванець прощається з імперією: теж весело, теж сатирично, але значно літературоцентричніше. Не дарма протагоніст історії – письменник на прізвище Ецірван (треба докласти неймовірних зусиль, щоб не розшифрувати анаграму). Тому й вигрібає він за все хороше: спершу на одкритому засєданії місцевої Спілки письменників, а потім – від відкритого позачергового пленуму Ровенського обласного комітету комуністичної партії СРУ за участю представників трудящих та прогресивної інтелігенції міста і області, де на всі заставки шпетять його роман «Стіна».

 

Ірванець зображує макабричний світ, який, порушивши закони природи, рветься подалі від прогресу у морок минулого. Зараз перечитувати цей роман особливо моторошно, оскільки саме такій силі ми й протистоїмо, а абстрактна метафора оприявилася в реальності.

Дмитро Шурхало «Українська “Якбитологія”: нариси альтернативної історії»

– КСД, 2017 – 400 с.

Може скластися враження, ніби справжні історики цураються альтернативної історії, як астрономи – астрології. Насправді ні. Підступне питання «А що було б, якби…» завжди виникає у тих, хто детально вивчає події минулого. Український журналіст Дмитро Шурхало вирішив дослідити українську історію під цим кутом. Його книжка – це збірка науково-популярних статей про поворотні миті розвитку української держави. Автор називає їх точками біфуркації – моментами, коли випадковість могла докорінно змінити звичний перебіг речей.

 

Що було б, якби Володимир Великий обрав іслам, а не християнство? Що було б, якби старший син Богдана Хмельницького Тиміш не загинув від гарматного ядра? Що було б, якби шведи виграли битву під Полтавою? Аналіз та міркування Дмитра Шурхала логічні, обережні та розважливі: автор не займається гаданням на кавовій гущі.

 

«Українська “Якбитологія”» – це не так фантастика, як серйозна праця про українську історію, можливо, навіть своєрідна колекція поразок.

 

Хоча автору, по правді, похмурий песимізм не притаманний. Він пропонує не плакати над втраченим, а провести роботу над помилками і повсякчас розширювати межі можливого. Прикметним є розділ «Центральна зрада». Він присвячений українським національно-визвольним змаганням 1917-21 рр. Вражає виняткова нерішучість, якщо не сказати аморфність, тогочасних очільників, які, схоже, значно більше воювали з власною армією, повсякчас підважуючи саме її право на існування, ніж з більшовиками. Волосся дибки стає, коли розумієш, що ця недалекоглядність принесла Україні сім десятиліть регресу й репресій. На щастя для всіх нас, хоча б частково, але цей урок ми засвоїли: тепер у нас є армія. Ми боремося і, що найголовніше, – перемагаємо.

Олександр Ірванець «Харків 1938»

– Laurus, 2017 – 240 с.

Поразки, поразки, робота над помилками… А так би хотілося переписати все по-своєму! Поміняти мінуси на плюси. Саме це і зробив Олександр Ірванець, повернувшись до альтернативної історії через 15 років після «Рівне/Ровно» – і перенісши цього разу події на схід нашої держави. «Харків 1938» має значно більше елементів альтернативної історії, ніж історія про Рівне, але й тут не все так просто з жанровою приналежністю.

 

Події роману розгортаються у Харкові, столиці УРСР, тобто Української Робітничо-Селянської Республіки. Свого часу УНР вистояла, бій під Крутами обернувся не українськими Фермопілами, а «дивом під Крутами» – початком успішного контрнаступу, який дозволив вигнати більшовиків з нашої землі. Державу очолює Євген Коновалець, Микола Хвильовий не застрелився, Ольга Кобилянська отримала Нобелівську премію, а Олександр Довженко знімає фільм разом з Лєні Ріфеншталь. Полковник СБУ Юрій Коцюба мусить виявити і знешкодити таємничого диверсанта, доки місто готується до Харківського Пролетарського Карнавалу.

 

 

Веремія образів, облич і барв… Уся книжка – класичний бахтінський карнавал, де верх і низ міняються місцями, а усе перемацується в контексті тілесного, тому на сторінках роману дуже багато їжі, напоїв, наркотиків, сексу та людей, дуже знайомих, але зашифрованих. Аж забагато. Олександр Ірванець залишається вірним собі. Навіть якби роман надійшов у продаж без вказання автора, усі б точно впізнали бубабістський стиль. Однак за всім цим налазливим раблезіанством губиться альтернативна історія і авторський меседж, тому «Харків 1938» краще працює як роман-кросворд, аніж як роман-антиутопія.

Купити книжку.

Петро Яценко «Нечуй. Немов. Небач: кінороман»

– Піраміда, 2017 – 148 с.

Можна написати альтернативну історію цілого світу чи окремої країни, а можна – зосередитися лише на одній постаті. Вийде така собі альтернативна біографія. Чудова нагода перелицювати заскорузлий канон. Петро Яценко обрав жертвою, чи то пак героєм, своїх експериментів Івана Нечуя-Левицького – яскравого самобутнього автора, який у масовій свідомості лишився болісним спогадом зі шкільної – а отже, за визначенням, нудної – літератури.

 

У біографію українського класика Петро Яценко додає один елемент – механічне серце. Тепер воно цокає у грудях Івана Левицького, а у живому органі селяться галицькі опирі. Звідки такі технології? Що ж, для своєї операції авторові довелося трішки змінити хронотоп навколо свого героя. Яценків Левицький живе у світі, де перемогли парові технології, де у тілах волів крутяться шестірні, а наукове знання прирівняне до релігійного вчення.

 

І хоча Петро Яценко ніяк не применшує випробувань, що випадають на долю України, все ж його пригодницький роман сповнений динаміки та оптимізму.

 

Замість трагічних персонажів на сцену виходять персонажі діяльні, як-от Куліш. Пантелеймон Куліш. Справжній український коктейль із Джеймса Бонда і Шерлока Голмса. Стимпанківська альтернатива надихає.

 

Петро Яценко майстерно заповнює лакуни біографії Нечуя-Левицького і пояснює деякі його дивацтва: наприклад, український класик завжди лягав спати о десятій – залізне серце треба ж щодень заводити. Літературний персонаж із автора «Кайдашевої сім’ї» вийшов хоча й трохи бездіяльним (не він просуває сюжет, а сюжет – його), але дуже милим. У американців є Авраам Лінкольн, мисливець на вампірів, а у нас – Іван Нечуй-Левицький, орендодавець опирів. Вітальність «Нечуй. Немов. Небач» яскраво демонструє, що українська історія – це не лише низка втрачених можливостей та потенційних проєктів, а й крута і захоплива штука сама по собі.

 

Схоже, зараз альтернативна історія в Україні переживає маленький, але розквіт: знімаються фільми («Безславні кріпаки», альтернативна біографія Тараса Шевченка), створюються комікси й настільні ігри (медіа-проєкт «Воля», що працює в сетингу гетьманпанку). Ми вивчаємо історію, пізнаємо самих себе – і через потенційні сценарії також. Бо які б сценарії не розгорталися, Україна в них є завжди. Це беззаперечна константа.

 

Оригінал статті на Suspilne: А все могло бути інакше: Альтернативна історія України у 5-ти книжках

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Попаданка В Казки

Шановні читачі, перша книга веселих пригод Маргарити в світі казок закінчилася! Тому, представляю Вам обкладинку до другої частини казкової історії! ПІДПИСУЙТЕСЬ якщо Вам сподобалось і цікаве продовження!!!!!!!!!

Остання знижка в передплаті!

Добрий день!

Сьогодні з гарною новиною – впродовж дня буде діяти знижка в 15% на книгу “Кохання тут зайве”. Остання знижка в передплаті, тому… для усіх, хто мав намір прочитати, чудова можливість придбати книгу

Українська мрія — вийде нова марка від Укрпошти

28 червня Укрпошта вводить в обіг нову поштову марку «Українська мрія». Про це повідомив генеральний директор Укрпошти Ігор Смілянський в Telegram. 
Загальний тираж марки 3 млн. Її можн

У Баку обговорюють український та азербайджанський літературні процеси

В Азербайджанському Інституті теології під час заходу «Репрезентація азербайджанських цінностей в українських перекладах азербайджанської літератури» обговорили дослідження українсько-а

27 книжок про війну та розбудову країни від НАЗК

У межах спецпроєкту «UKRAINE NOW. Візія Майбутнього» Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК) склало перелік із рекомендацій книжок про російсько-українську війну. Про

Перейти до блогу

Нові автори

Софія Заяць

Мій роман піднімає декілька тем: 1 Тема сексуальних домагань , через чоловіків і призму винуватий сам. 2 Ціна людського життя. 3 Тема технологій за якими люди не бачать людей. В мому фентезі є 4 основних легенди які формують його кістяк. 1 Мору (малі деталі є в Арці Істина ангела , один з найулюбленіших персонажів бо […]

Тоня Твіст

м. Київ Письменниця, перекладачка, авторка освітніх програм в «Lucky Academy». Пише для дітей та дорослих. Також пише детективи. Випускниця літературних шкіл, курсів та академії детектива. Публікується під псевдонімом в різних літературних журналах та збірниках. Лавреатка та фіналістка багатьох літературних конкурсів, серед яких: міжнародний літературний конкурсу до Дня Студента, (Канів, 2019); міжнародний літературний конкурс «Коли наблизитися…» […]

Ірина Мостепан (Мельник)

Ірина Сергіївна Мостепан (дівоче прізвище – Мельник) народилася 12 жовтня 1987 року на Рівненщині у селі Олександрія. Член Національної спілки письменників України. Учасниця народного літературного об’єднання «Поетарх» Рівненського палацу дітей та молоді. Акторка Рівненського молодіжного народного театру ім. Атталії Гаврюшенко. Із 2019 року живе у місті Ірпінь. Працює вчителем в Українському гуманітарному ліцеї Київського національного університету […]

Діана Анджейчик Кількість робіт: 6 Денис Нарбут

Народився 13 березня 1985 року в м.Армянськ (АР Крим, Україна). Після смерті батька, переїхав з матір’ю та братом в м.Вознесенськ, Миколаївська обл. Публікуватися почав з 16 років у друкованих газетах, книгахзбірниках, альманахах у м.Вознесенськ та м.Миколаїв та інтернетпорталах України. Протягом тривалого часу писав мало. З середини 2020 року повернувся до активного написання віршів та публікацій. […]

Перейти до "Нові автори"