Антирадянський роман Айн Ренд: чому варто почитати «Ми, живі»

Антирадянський роман Айн Ренд: чому варто почитати «Ми, живі»

Айн Ренд. Ми, живі. пер. з англ. Г. Шпак. — К.: Наш формат, 2021 — с. 504 

Письменниця Айн Ренд  відома читачеві за новаторськими та американськими за духом творами «Джерело» та «Атлант розправив плечі». І ось нарешті вийшов «Ми, живі» — дебютний роман, дія якого відбувається на початку 1920-х років у СРСР. Чим цей роман щемкий і близький для українських читачів розбирається письменниця і критикиня Катерина Лебедєва.

Справжнє ім’я Айн Ренд — Аліса Розенбаум, і до 1926 року вона жила у Петрограді (Ленінградом він став лише у 1924 році). Виїхала на навчання в США і до Радянського Союзу вже ніколи не повернулася. «Ми, живі», виданий у 1936 році, є майже автобіографічним твором: в його основі — спогади про юність Розенбаум.

 

Також цей роман відбиває світоглядні основи авторки. Не забуваймо, що Ренд — ще й філософиня; вона заснувала філософію об’єктивізму, який існує на противагу соціалізму. У центрі об’єктивізму — принципи розуму та індивідуалізму; невтручання держави в економіку; заперечення віри, релігії та більшості інших філософських систем; домінування людини-творця, яка живе коштом своїх здібностей і таланту.

 

Але повернемось до біографічного. Подібно до самої письменниці, головна героїня роману Кіра Арґунова походить з буржуазної родини. Після революції 1917 року родина лишається своїх статків, статусів, ледь животіє і думає, що влада рад протримається недовго. У минулому успішний підприємець, голова родини Олександр Арґунов тепер радіє, коли вдається поміняти колекційну порцеляну на фунт пшона.

Так само страждають і їхні родичі — родина кушніра Василя Дунаєва. Щоправда, його син, Віктор Дунаєв, швидко зрозумів принципи нового часу і діє згідно з ними: підло і жорстоко. Життям цих двох родин переважно і присвячена оповідь. 

 

Читати також: Книги, що надихають на суспільні й особистісні реформи

 

Кіра мріє про архітектуру, прагне створювати вражаючі будівлі (привіт, «Джерело») і їй вдається вступити до інституту. Водночас вона зустрічає Лео — так само нащадка буржуазних батьків. Одразу після знайомства вони роблять невдалу спробу втекти за кордон. Згодом починають жити разом: неодружені, що теж є ознакою нового часу.

 

У Кіру закоханий також комуніст Андрій Таґанов. На певному етапі Кіра починає стосунки з Андрієм. Завдяки цьому вона здобуває фінанси, аби відправити Лео на лікування у санаторій до Криму. Врешті й Андрій, під впливом Кіри, розчаровується у радянській системі… 

 

Навіть цей драматичний любовно-політичний трикутник насправді слугує лише тлом, щоб продемонструвати всі недоліки нового устрою. До речі, робоча назва роману — «Задуха». Повітря ніби насичується запахом керосинової лампи, поки гортаєш «Ми, живі». Навіть апетит поліпшується, коли читаєш, як сутужно було з харчами у ті часи. Це, мабуть, єдиний літературний твір, який так точно і детально описує ранню радянщину.

 

Бо, живучи у СРСР, страшно було б навіть подумати про написання твору, який так детально викриває і засуджує систему, а за кордон далеко не всім спостережливим і талановитим людям вдалося втекти… Айн Ренд пощастило, і її метою було розповісти правду про радянців. Але у 1930-х США ще намагалися налагодити дружбу з СРСР, і тому роман було складно видати. Письменницю звинувачували у не розумінні соціалізму, але вона якраз усе чудово зрозуміла. Ніби дивилася на все з історичної перспективи, з майбутнього. Наголошувала, що її роман про протистояння людини й держави.

 

Але яка  держава, таке і протистояння. 

 

«Думаєш, не бачу, до чого призвела наша велика революція? — розмовляє Андрій Таґанов з Кірою, висловлюючи (як і всі інші персонажі) думки самої Айн Ренд. — Ми розстрілюємо одного спекулянта, а тисячі інших сідають у таксомотори на Невському щовечора. Ми спалюємо села дощенту, косимо кулеметами доведених до відчаю селян, коли ті вбивають комуніста.

 

А потім партійні братчики вбитого п’ють шампанське в гостях у непмана з діамантовими запонками на сорочці. Звідки в нього ті діаманти? Хто платить за шампанське?… Ми мали підняти всіх до свого рівня. Але вони не підіймаються  — ті, ким ми правимо, вони не ростуть, вони маліють. Маліють так, як іще ніколи не маліла людська істота. А ми слідом за ними сповзаємо до їхнього рівня. Розсипаємося, мов глиняні стіни, один по одному. Кіро, я ніколи нічого не боявся. А тепер боюся. Це дивне відчуття. Я думати боюся.»

 

Роман майстерно структурований: оповідь про становлення і любовні та інші пригоди головної героїні гармонійно поєднується з зануренням в абсурд раннього СРСР. Все логічно, послідовно, а десятки другорядних персонажів увиразнюють розповідь. Наприклад, Мариша — позбавлена смаку і погано вихована дівчина «з народу».

На її весіллі з Віктором Дунаєвим, на яке скептично дивляться усі, включно з самими молодятами, присутня і рідня Мариші. «Її батько — згорблений сивий чоловік у робітничій блузі й латаних штанях — сидів, стиснувши коліна довгими мозолястими руками».

 

Так от цей персонаж, хоч і очікували від нього схвально-комуністичної промови, видав таке: «Слухайте мене, цуценята. Я чотири роки гнив у Сибіру. Потрапив туди через те, що бачив людей, які вмирають із голоду, ходять у лахмітті, стогнуть під чоботом, — і хотів для них свободи. Я досі бачу тих, хто голодує, носить лахміття й стогне під чоботом. Тільки тепер цей чобіт —  червоний. Я не за тей йшов у Сибір, щоб боротися за очманілу, п’яну від влади кровожерливу банду, яка душить народ, як ніхто не душив його досі, за якої свободи стало ще менше, ніж було за царя!»

 

Читати також: Рецепт бестселера: з чого складається «Макова війна» Ребекки Кван

 

Це — один з кульмінаційних моментів «Ми, живі». Найбільшу цінність представляють такі майже репортажні, історично-достовірні описи побуту, настроїв, атмосфери СРСР. Того, з чого почався жах довжиною 70 років, який ще і не зовсім завершився.

 

Лицемірство, дурість, зрадництво. Щоб влаштуватися на роботу, треба вступити в профсоюз. Щоб вступити в профсоюз, треба бути працевлаштованим. Слідування безглуздим правилам, аби вижити —  це швидко перетворюється на звичку і норму. Шлюб за розрахунком, продукти по картках, пів життя за вживану сукню.  

Тема таборів у «Ми, живі» згадується лише побіжно, але ці епізоди одні з найболючіших у романі: юні закохані роз’їжджаються різними потягами у різні табори. І більше ніколи не зустрінуться…

 

Крім «Ми, живі» — до речі, екранізованого у 1942 році — Айн Ренд написала ще лише один твір, дія якого відбувається у Радянській Росії. Оповідання «Червоний пішак» так само висвітлює любовний трикутник, так само жінка жертвує собою заради чоловіка, а інший закоханий у неї — затятий комуніст — зраджує партію заради кохання. «Червоний пішак» далекий від реалістичності: можливо, тому, що писала його пані Ренд як сценарій для Голлівуду (до екранізації не дійшло).

 

 Натомість «Ми, живі» — найщиріший, найзворушливіший твір письменниці: у ньому стільки особистого, і він ближчий нам самим своїм місцем дії. Героїні «Атланту…» і «Джерела» — двох найбільш відомих романів письменниці — подорослішали та американізувалися, але Кіра Арґунова — ніби їх зародок. Тож роман варто почитати як і вже знайомим з творчістю Айн Ренд, так і ширшому колу читачів: і зацікавлених історією, і любителів психологічної прози вищого ґатунку. 

 

Купити книжку

Оригінал статті на Suspilne: Антирадянський роман Айн Ренд: чому варто почитати «Ми, живі»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

У метро Києва встановили назву станції «Площа українських героїв»

У Києві встановили літери на перейменованій станцій метро «Площа Українських Героїв». Про це на своїй фейсбук-сторінці розповів шрифтовий дизайнер Богдан Гдаль. 
Відлиті у повнорозмірні

Чародійницькі ліки для читачів

10 квітня ошатна бібліотека селища Слобожанське Дніпропетровської області приймала довгоочікуваних гостей – митців Еліну Заржицьку та Олену Швець-Васіну.

На зустрічі були присутні вчителі Слобожанськ

Карандєєв у Херсоні оглянув театр, музей і бібліотеки

Т. в. о. міністра культури та інформаційної політики Ростислав Карандєєв під час робочої поїздки в Херсон оглянув обласний театр, музей і бібліотеки.

Про це повідомляє пресслужба МКІП, передає Укрінф

Перекладачка Ірина Маркова потребує допомоги

Перекладачка Ірина Маркова потребує допомоги у лікуванні. Про це повідомили на фейсбук-сторінці видавництва Komubook.
«Талановита перекладачка і просто дуже мила та розумна дівчина Ірин

Поет і військовий Дмитро Лазуткін став речником Міноборони

Військовослужбовець, поет, лавреат Шевченківської премії 2024 року Дмитро Лазуткін став речником Міністерства оборони України. Про це повідомили в етері телемаратону, відрекомендувавши

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"