Анна Багряна: «Не можна ігнорувати ті знаки, які доля посилає нам…
Моє життя – це насправді суцільна містика. Одначе про все не можу розповідати на широкий загал, бо, як сама написала у романі «Вітрова гора»: «Кожен із нас має право на власні таємниці».
Хоча мушу зізнатися: писання для мене – це теж до певної міри містичний процес.
Працюючи над вищезгаданим романом-фентезі «Вітрова гора», я збирала інформацію про вітряки, які стояли на пагорбах Київщини до початку колективізації. І несподівано мене «прорвало» на малювання: почала малювати вітряки, що відриваються з корінням від землі. Ці образи постійно мене переслідували. Малювала їх майже щодня, поки не поставила крапку в романі. А потім заспокоїлася і переключилася на інші сюжети.
Коли ж писала свій перший роман «Етимологія крові», було відчуття, ніби мною водить якась надприродна сила, надиктовуючи мені речення й цілі абзаци. Не можу назвати цю силу ні доброю, ні лихою, але я тоді була одержима нею. Найкраще мені писалося під місячною повнею – тоді я забувала про їжу і сон, сиділа за комп’ютером і писала, писала… до повного виснаження. І коли нарешті засинала, мені снилися мої герої – вони лаяли мене за те, що зробила їх нещасними, просили змінити сюжет, погрожували. Було важко. А потім деякі сцени з роману почали збуватися в моєму житті. Наприклад, як і героїня «Етимології крові», я загубила одну із золотих сережок, що дісталися мені у спадок від бабусі. Причому, загубила її під час нічних купань у Дніпрі з чоловіком, якого кохала, але який не був моєю долею, і тоді теж була місячна повня… Збулися і деякі інші, не вельми приємні, моменти. Після цього я почала обережніше ставитися до того, що пишу. Хоча не завжди можливо зупинити силу, яка тобою керує.
До речі, якщо говорити про сни, то вони відіграють неабияку роль у моєму житті й часто допомагають прийняти справді доленосні рішення. Мені майже щоночі сняться дуже яскраві й насичені сни. Часто в них повторюються місця й люди, яких немає і ніколи не було в моєму реальному житті. Цілком можливо, що це відлуння попередніх життів. Але бувають і сни-спогади, сни-бажання, сни-попередження, сни-підказки, сни-відповіді.
Багато із того, що мені сниться, я використовую у своїй творчості. Адже сни – це безцінний матеріал для письменника! Нещодавно навіть цілий роман написала на основі власних сновидінь. До речі, ідея п’єси «Вчорашній суп», яка торік отримала відзнаку на «Коронації слова», теж мені наснилася.
І ще трохи про сни. У серпні 2008 року ми з подругою поїхали на відпочинок до Болгарії, у Варну. Першої ж ночі мені там наснився мій майбутній чоловік – болгарський поет Димитр Христов. До того я бачила його лише раз у житті, коли він був учасником одного міжнародного літературного фестивалю в Києві, але ми тоді навіть не встигли познайомитися. Після двотижневої відпустки, проведеної у Варні, я повернулася на роботу, в Спілку письменників. І мені сказали, що є можливість поїхати на Міжнародний поетичний фестиваль у Стругу (Р. П. Македонія) – замість одного старшого поета, який захворів. Я поїхала і там, у Струзі, зустрілася з Димитром. Згодом, коли розповіла йому про свій болгарський сон, виявилося, що він тієї ночі був у Балчику, неподалік від Варни, а вранці повертався до Софії. Тобто ми тоді розминулися в реальному житті, але в моєму сні не розминулися.
У снах до мене часто приходять і люди, котрих вже немає на цьому світі. Наприклад, одного разу мені наснилася моя краща подруга Леся, яка померла у 2012 році від раку грудей. Ми з нею жили в різних містах і понад 10 років писали одна одній товстелезні паперові листи – писали про все, що з нами відбувалося, про свої захоплення, закоханості, страждання, ділилися думками, мріями, переживаннями, цитували книжки, які читали, і пісні, які слухали. Уві сні я сказала Лесі, що хочу на основі її листів написати роман. Але вона категорично не схвалила мою ідею. «Якщо ти це зробиш, — сказала, — то зрадиш нашу дружбу». Сон був дуже живий. І я її послухалася – сховала листи на антресоль, відмовившись від своєї ідеї.
Не можна ігнорувати ті знаки, які доля посилає нам через сни. Але не варто забувати і про те, що в реальному житті теж вистачає різних знаків. Вони – буквально на кожному кроці. Головне – прислухатися до них. Щоби потім не було боляче…
Авторка світлин — Анна Кравченко
Оригінал статті на НСПУ: Анна Багряна: «Не можна ігнорувати ті знаки, які доля посилає нам…
Блог
До Чернівців на театральний фестиваль приїдуть колективи із Харкова, Одеси, Києва…У Чернівецькому драмтеатрі на фестивалі комедії «Золоті оплески Буковини» виступлять колективи із Харкова, Одеси, Києва, Львова та Чернівців.
Про це у Фейсбуці повідомляє Чернівецька обласна рада, перед
Роман Ребекки Кван «Жовтолика» екранізуютьКомпанія Lionsgate Television придбала права на екранізацію роману Ребекки Кван «Жовтолика» у форматі серіалу. Про це повідомляє американський розважальний тижневик Variety.
Режисеркою
Національний інститут імені Оссолінських у Вроцлаві «Оссолінеум» виклав у відкритий доступ скани кількох річників перших львівських газет 1776–1805 років. Про це йдеться на сайті Нижньо
Global Teacher Prize отримала вчителька укрмови й літератури, що руйнує стереотипи про сільську школуУ Міжнародний день учителя оголосили переможців щорічної премії для педагогів Global Teacher Prize Ukraine 2024. Про це повідомила ГС «Освіторія», організаторка премії.
Головною перемож
Незалежній книгарні іноземної й української нонфікшн-літератури «Збірка» погрожують після анонсу презентації фотокнижки з історіями квір-українцями Fragile As Glass («Крихкі, як скло»).
Перейти до блогу
Додати коментар
Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.