Андрій Хаєцький. До сина

Андрій Хаєцький. До сина

Продовжуємо проєкт «Воєнний стан» – онлайн-антологію есеїв українських інтелектуалів та інтелектуалок про війну від Meridian Czernowitz. Сто авторів – у ста текстах – розкажуть про власні враження, спостереження й почуття. Створення антології відбувається у межах проєкту «Поглиблення внутрішнього культурного діалогу в Україні»Частину цих текстів – в оригіналі та англомовних перекладах — публікується на Читомо.

До сина

Я сидів навпроти моря і вдивлявся в абсолютно чисту лінію горизонту, де ще навесні виднілися обриси ворожих кораблів, які тримали місто під прицілом. А тепер там зрідка можна розгледіти на рейді суховантажні судна, що прямують до порту або з, або за товаром. Того вечора горизонт був порожній. Лише тихе, врівноважене передосіннє море, безпосередній доступ до якого перекривала попереджувальна червоно-біла стрічка.

 

Не можу згадати, коли саме з’явилася ця потреба – перед будь-яким важливим кроком у житті приходити до моря і певний час вдивлятися у велику воду. Не так задля прийняття виваженого рішення, як для насичення силами та морським бризом уже прийнятого.

 

За кілька годин до цього мені подзвонив старший брат і сказав: «Скоро осінь, їм потрібна нормальна автівка. Є підходящий варіант. Ми зможемо попросити допомоги у людей?»

 

Брат постійно тримає зв’язок зі своїм старшим сином, який на війні. В одній із коротких розмов брат дізнався, що транспортний засіб у хлопців практично без гальм і загалом не в найкращому стані. Належне авто знайшлося одразу. Питання лише в коштах.

Саме тому під час Революції Гідності люди віддавали на Майдан усе, що мали і що було потрібно для підтримки протесту. Саме тому в 2014 році у перші місяці війни українці буквально відновили армію з руїн.

 

Саме тому з першого дня повномасштабного вторгнення у лютому 2022-го українці, як бджоли, згуртувалися і поділили між собою напрямки допомоги. У кожного є своя роль, своє місце, своє завдання. Яскравими прикладами слугують історії з містечок, селищ та сіл, де місцеві жителі ледь не голими руками зупиняли колони ворожої техніки. І слухаючи, наприклад, розповідь про вуличні бої між армійцями ворога та простими бухгалтерами і водіями з тероборони на центральному ринку південного селища, про спалення ворожої техніки зробленими власноруч коктейлями Молотова та зняття акумуляторів і зливання палива із зупинених бойових машин, розумієш, що ось вона сіль цієї землі – люди. Люди, які гуртуються.

 

Усі ці роки я органічніше почувався серед тих, хто допомагає. Колись бабуся, яка виросла у голодні воєнні роки, казала, що в дитинстві пообіцяла собі почати працювати, заробити грошей і наїстися. Це, зрештою, переросло в нашій родині у культ їжі із першочерговим обов’язком нагодувати кожного, хто зайшов у наш дім. У мене ж в юності була дещо інша мрія – отримувати такий дохід, аби могти допомагати іншим.

Водночас мені завжди було ніяково просити про допомогу когось. Після дзвінка брата я сидів на березі моря і пояснював самому собі, що в цьому випадку ми проситимемо не особисто для себе, а для захисників.

 

Брат не бачив свого сина понад рік. Від лютого молитви в нашій родині посилилися. Рідний нам 20-річний хлопець став для нас уособленням усієї армії. Вартість автомобіля перевищувала можливості нашої родини, тому ми почали збір, не знаючи, скільки він триватиме. Про всяк випадок попросили продавця зачекати днів десять. Але вже за чотири я передав братові необхідну суму. Це була своєрідна квінтесенція української взаємопідтримки: сотні грошових переказів з усіх куточків світу в неймовірно короткий термін надали можливість придбати транспорт для фронту. І я щиро схиляю голову як перед кожним, хто долучився до збору, так і перед кожним, хто проводить подібні збори на потреби армії щоденно: у цьому і полягає секрет нашої стійкості.

 

За півтора дня брат – за фахом автомаляр – привів до ладу автівку та безапеляційно заявив: «Повезу сам». Очевидно було, що для нього ця поїздка – щось набагато більше та глибше за звичайне піклування і допомогу захисникам. На моє питання: «Чим для тебе був цей автомобіль?» – він відповів: «Це їхній дім на колесах». І зі сльозами в очах додав: «Він просто взяв мене за руку і тримав, розповідаючи щось абсолютно для них буденне. А мені ж весь цей час просто потрібно було доторкнутися до нього. І все. Тепер я спокійний».

 

Дорогою на Схід, каже, відчув, що таке справжня повага і підтримка. Жодних затримок на блокпостах, водії поступалися смугами руху, а на одній заправці вже зовсім близько до пункту призначення жінка з припаркованого автомобіля подякувала, склавши пальцями сердечко.
На останньому блокпості була найтриваліша перевірка документів. І це абсолютно виправдано, тому що прифронтова зона – місцина, де майже немає цивільних. На запитання: «Куди прямуєте?» – він відповів: «До сина».

 

«Проїжджайте», – почув у відповідь.

 

Проєкт реалізують завдяки підтримці Агентства США з міжнародного розвитку (USAID).

Оригінал статті на Suspilne: Андрій Хаєцький. До сина

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

50 типових помилок в українській мові від Ірини Фаріон

19 липня у Львові вбили українську мовознавицю, професорку, блогерку Ірину Фаріон. Попри її різкі висловлювання щодо русифікованих імен, російськомовних військових та іншого, ми перекон

Як відомі українці відреагували на вбивство Ірини Фаріон

19 липня у Львові вбили українську мовознавицю, професорку, блогерку Ірину Фаріон. Чимало відомих українців висловилися щодо вбивства мовознавиці, тож ми зібрали їхні дописи.
Ярина Чорн

Фестиваль «Книжкова країна» заснував премію для букблогерів

Фестиваль «Книжкова країна» заснував премію для книжкових блогерів. Про це повідомили на фейсбук-сторінці фестивалю.
Наразі премія шукає членів журі серед букблогерів. Свої пропозиції м

У Чернівцях планують перейменувати понад 60 вулиць

У міській раді Чернівців хочуть перейменувати ще понад 60 вулиць та провулків та 4 вулиці у Коровії. Про це повідомляє Чернівецька міська рада.
У місті планують перейменувати:

Архангел

Син загинув на війні. Горе та гордість у книжці «Лемберґ: мамцю, ну не плач»

За десять років війни, що її затіяли московити в Україні, загинули десятки тисяч наших громадян. Пам’ять про більшість із них живе в серцях рідних, друзів, знайомих. Портрети багатьох і

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"