Андрій Содомора. «Уточнюйте значення слів…» (5)
2024-08-14 07:00:00 НСПУ

«У дно, у суть, у корінь речі, в лоно, надро слова…»(Богдан Ігор Антонич)

«Уточнюйте значення слів – і ви позбавите світ половини його помилок» (Декарт, вслід за стоїками)… Номінал монети, її вартість, з обігом затирається, а значення слова, його «внутрішня форма», образ, із часом – не прочитується, та не тому, що затирається (слово ж не матеріальне), а наче на дно западає.

Тож не лише у книгу, а й у слово можна «пірнати» й «виносити» його форму (лат. «forma» – краса) або те, що навіює ця форма. Вона й веде нас цікавими стежками – до глибшого розуміння і відчування слова… Тож не лише чути, а й бачити слово – важливо…

Ц Е Н Т Р. П У Н К Т

Коли говоримо про всесвіт, то поняття «центр» втрачає своє значення: в безмежжі «центр усюди, окружність – ніде». Інша річ – «пункт», «точка»; місце, куди ткнули чимось гострим; лат. «púngere» – колоти, штрикнути, звідси – заштрик: лікар штрикає голкою, робить ін’єкцію, впорскування – укол.

«Чому я опинився саме в цій точці часу («in hoc puncto temporis»)?» – озираючи часові безміри, задумується Сенека. «Чому й у цій точці простору?» – долучається згодом Паскаль, до часових – долучаючи й просторові безкраї… Певно, тому, що мали бути саме там і саме в тому місці (май-бутнє – має бути). А чому – це вже питання доцільності, призначення; у теософів – «prae-destinatio»: «prae-de-stinare» – призначати наперед.

Отож, хай якась людина й непунктуальна за життя (запізнюється), але кожна строго «пунктуальна» в тому розумінні, що мусила появитись на світ саме у тому його пункті – і місця, й часу. Мала виконати (чи не виконати) своє призначення.

Зазирнувши в саме «дно» слова, можемо побачити і «центр» (грец. «kentron» – жало комахи) і «пункт» – результат дії цього «знаряддя»: комаха проколює, pungit, шкіру своїм жалом (лікар – голкою), після чого видно цяточку, місце проколу – «punctum». А втім, на тлі вічності, навіть життя, хай яке було б довге, – «пункт, навіть щось набагато менше, аніж той пункт» (Сенека). Тому-то, не втомлюється повторювати філософ, цінне воно не тривалістю (довготою), а повнотою: vita longa – не завжди plena, а от vita plena – завжди longa.

Від точки, «з нічого», кажуть, і почало велике Все (лат. Omne, грец. to Holon); до неї ж, точки, можливо, й поспішає… Так само, як і людина, часточка Усього: «Ми – вже ніщо. Та й були, умирущі. Бачиш, мандрівче, / Як то, з нічого в ніщо, вмить потрапляємо ми» (з античних епітафій)…

Де Чумацький Шлях, порошинкою, – Земля. На ній (для здрібніння уже й слова немає) – людина. Але й у ній, незмірно дрібнішій, аніж та порошинка, – свій центр. Тим центром – душа. В уяві античних, у людини вона концентрована у грудях, де й серце; в інших істот – розсіяна всім тілом.

Концентруємось думкою, концентруємось – і серцем. На чомусь дрібному – з особливим чуттям. На світових обширах, у своїх межах, – Україна; в ній, у кожного, – своя «мала Батьківщина»…

zbruc.eu

Прокоментуєте?