Андрій Содомора. Прив’язаність

Андрій Содомора. Прив’язаність

Есей під заголовком «Ностальгія» закінчується запитанням – словами вигнанця Овідія: «Що це за солод, яким, рідна земле, тягнеш до себе / Й не дозволяєш, щоб ми, рідну, забули тебе?» Ловимо й себе, сьогоднішні, на такому ж запитанні, та не одразу зауважуємо, що в ньому ж – відповідь: солод від того, що ця земля – рідна. Рід… нарід… глибокий корінь у національному, тобто народному, ґрунті… образи-архетипи, які торкаються найтонших, найчутливіших струн душі, як про це – з родинного архіву невідома авторка зі старшого покоління наших емігрантів:

Дорогі! Ось вже тридцяте літо,
Як блукаю я між евкаліптами.
Скільки днів за ці літа прожито
З думками, слізьми й манускриптами!
Чи шумлять під хатою тополі?
Чи моя калина ще не згинула?
Тут всього доволі, навіть недолі,
Лиш калини я ніде не стрінула…
І шукаю вже тридцяте літо
В небі зірки, що над Дніпром світилась…
Дорогі! Тут можна б добре жити,
Якби серце дома не лишилось!

В останньому рядку цього поетичного листа – ще точніша відповідь: серце!.. Воно, серце, залишилось у рідному краї… Воно прив’язане до рідного…

А ось як про цю прив’язаність – наша сучасниця (але ще за роки до війни), авторка вже не поезії, а студентської роботи про міфічного Антея, який черпав сили від матері Землі (згадаймо Івана Франка: «Земле, моя всеплодющая мати…»): «У наш час світом керує молодь, а тому прив’язаність до рідної землі не є чимось актуальним. Більша частина молодого покоління не залежить від своєї країни чи, сентиментальніше сказати, – рідної землі… Антей черпає свою силу від матінки-землі, а коли покидає її – стає слабшим. У нас такого немає. Коли ми покидаємо рідну країну чи звичне нам середовище, яке називаємо домом, то покидаємо свою зону комфорту – тоді стаємо сильнішими, витривалішими, це загартовує нас. Тому я не вважаю, що цей міф є актуальним сьогодні».

Ось так… У поезії – «серце дома лишилось», у прозі – «зона комфорту»… Знову ж спадають на думку писані в часи Другої світової слова Володимира Сосюри: «Любіть Україну, всім серцем любіть…» Голос Соломії Крушельницької: «Родимий краю, село родиме, / Вас я вітаю, місця любимі…» А ще (це вже з баченого й почутого) задовго до нинішньої війни: автобус, що ось-ось рушить у дорогу… заплакана жіночка (їде на заробітки)… голос іншої, не такої «слабкої»: «Чого плачеш, дурненька? Тішся, що їдеш звідси…»

Сьогодні – інша причина виїзду з України: війна!.. Ледве чи повторить хтось оте «Тішся, що їдеш звідси»… Не до втіхи ж тут. А от: «Вірмо, що скоро будемо разом у переможній Україні! Робімо все для того, хто б де не був!» – такі настрої беруть гору над болем розлуки… Страждання об’єднують людей, загострюють їхні почуття, поглиблюють, уточнюють значення найважливіших для людської душі понять. Можливо, й колишня студентка у дні війни по-іншому потрактувала б міф про Антея… Зворушливої глибини набувають навіть прості, але такі щирі слова нашої пісні, що світяться надією на повернення: «Стежина полем пролягла / До мого рідного села…»

То що ж таке прив’язаність – добро чи зло?.. Якби Овідїєві на чужині бракувало лише «зони комфорту», якби він, гартуючись, ставав лише сильнішим, витривалішим, то не написав би сповнених туги за вітчизною ні «Скорботних елегій», ані «Листів з Понту», що принесли йому не тільки славу, а й щире людське співчуття у різномовних поетичних відлуннях, серед яких і наше, українське: «В Україну, ідіть, діти…», – виряджає Шевченко свої «Думи», як Овідій, у Рим, – «Скорботи»…

А що таке (вернімось до архетипів) «Ой у лузі червона калина…»? Серце тут чи сила?.. – Одне й друге. Разом, у парі, вони й творять ту високу енергію, яка «тіло рве до дою», спонукає до дії на благо роду, народу, світу – до всього благородного. Тому-то, дарма що душа безсмертна, акцентуємо: «Душу й тіло ми положим…» (душа й серце – синоніми)…

Прив’язаність до рідної землі – це любов до неї, це пам’ять серця, це мужність, із якою її захищаємо.

09.01.2023

zbruc.eu

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Андрій Содомора. Прив’язаність

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Премія «Своя полиця» оголосила переможців

Книжкова премія для сучасної жанрової української літератури «Своя полиця» оголосила переможців у сімох номінаціях. Про це Читомо повідомили у мережі «Книгарня «Є», що організовує премі

«Видала громада»: Заснували платформу для друку книжок авторів-початківців

В Україні створили краудфандингову платформу, що дозволятиме авторам-початківцям друкувати дебютні книжки коштом благодійників. Про це засновники проєкту «Видала громада» повідомили в і

Оголосили номінанток премії Women in Arts-2024

Оголосили фіналісток премії Women in Arts у семи номінаціях. Про це повідомили на сайті премії.
У 2024 на здобуття премії в категорії «Література» номінували:
 

поетку, морську піхотин

Кейс BookChef: Vivat, Yakaboo не продають книжки, а КСД і «Книгарня «Є» повернули їх в асортимент

Після оприлюднення розслідування про зв’язки низки українських книжкових бізнесів з росією українські книжкові мережі відмовилися розповсюджувати книжки видавництва BookChef. Нещодавно

Місто індустріальних монументів, людей і моря – яким був Маріуполь до окупації

До другої річниці блокади Маріуполя Вано Крюґер пригадує яким було це місто до початку повномасштабного вторгнення – під час проведення «StartUp Гогольfest». Перша версія цього есею бул

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"