Андрій Содомора. «А ти, пречистая, святая…»

Андрій Содомора. «А ти, пречистая, святая…»

Із спроб «ЕСТЕТИЧНИХ КОМЕНТАРІВ» до «КОБЗАРЯ»

Дивна ця поезія, «Муза», писана у цей же день, що й «Доля» (9 лютого 1858 року у Нижньому Новгороді, при поверненні поета із заслання). Дивна – в призабутому значенні цього слова: видається, що суфікс «н», подібно до латинського «nd», зазначає потребу, необхідність у якійсь дії; тут – маємо дивитися й дивуватися, латиною – «mirari», або, з префіксом, «ad-mirari» (рос. «у-дивление»). «Miranda» – гіднащоб на неї дивитися, гідна подиву. Як у Франка («Я бачив дивний сон…»): «дивний» – щоб на нього дивитись, як дивимось на перебіг кінокадрів.

Музи – дочки Зевса й Мнемосіни (грец. «mneme» – пам’ять), сестри Аполлона (Феба), богині поезії, мистецтва, наук. Про них – Гесіод у «Теогонії»: «Вміємо, Музи, правдиво співати про неправдиве, / Вміємо й правду, коли забажаємо, оповідати».

 Далі поет – уже від себе: «Так дочки Зевса великого, мовою славні, сказали / І, одламавши, квітучу дали мені гілку лаврову / Дивну й до віщого співу жагу вдихнули у мене, / Щоб і майбутнє міг я оспівувать, і проминуле…» Звідси –  й лат. «vates» – віщий співець. До речі, лаврову гілку Музи подали Гесіодові в підніжжі Гелікона, їхньої оселі,  коли майбутній поет випасав овець. Одразу й спливає на думку Шевченкове: «Я пас ягнята за селом»…

Звідси, від Гомера й Гесіода, – традиція у поетів завдячувати своєю творчістю Музам, звідси – лавр, найвища для поета нагорода (лавреат), звідси – натхнення (грец. «enthusiasis», тобто ввібрання божественного подиху, дихання: на-дхнення), звідси – й найвища увага й повага до Слова, з яким і при якому людина зростає духовно, багатіє душевно…

 Згадуємо Павла Русина з Коросна, одного з перших латиномовних українських поетів: «Світлий дар богів, поетичне слово, / Їхнєє дитя, гомінке й солодке, / Кажуть, лине ген, дев’ятьом небесним / Сферам співзвучне»… «Ну що б, здавалося, слова…» І справді, хіба не від чогось високого, від таїни, що у слові, від зароненої у нього часточки небесного подиху, від чогось незнищенного «серце б’ється – ожива»?.. Натхнення – це передусім серце, що є стежкою до Бога (Паскаль), до Любові; девальвація Слова – девальвація Любові (Оксана Пахльовська – про поезію Коррадо Калабро)…

І ще одне, щоб наблизитись до відчування Шевченкової «Музи». Знову ж – натхнення. Про це, з особливим зворушенням, – Горацій у своїй поезії, зверненій до Мельпомени, музи трагедії, пісні взагалі: «Хто відчув у колисці ще, / Мельпомено, хоч раз лагідний погляд твій…» (незвичайно м’яка мелодика оригіналу, гра слів – неперекладна). Того, веде далі поет, уже не вабитиме гучна, чи то на арені, чи на Олімпійських іграх, чи в переможних боях на чужій землі здобута слава: весь він покликаний бути в поетичному слові, що в свою чергу призначене відображати красу й гармонію довколишнього світу.

Муза, яка осяяла світлом своїх очей (lumine) дитину ще при її народженні (nascentem), зігріла її своїм божественним подихом… У Шевченка – сповненим пісенної журби голосом: «Мене там мати повила / І, повиваючи, співала, / Свою нудьгу переливала в свою дитину…» («Якби ви знали, паничі…») Й одразу ж – із «Музи»: «Мене ти в пелену взяла / І геть у поле однесла. / І на могилі серед поля, / Як тую волю на роздоллі, / Туманом сивим сповила. / І колихала, і співала, / І чари діяла…» Можливо, й у Горацієвій пісні (оді) до Мельпомени – теплота й материнського погляду…

Цей «кадр» затримується в нашій уяві. За хвилину здогадуємося, чому: «Ой полечко, поле / Туманом покрите. / А на тому полі / Два козаки вбито»… «Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею / Стелиться в полі туман». А ще: «Туман яром, туман долиною… / За туманом нічого не видно, / Тільки видно дуба зеленого» – могутнє зелене crescendo, що одразу ж постає образом: «І дуб зелений, мов козак / Із гаю вийшов та й гуляє…» («Ми вкупочці колись росли…»)… Туман покриває, повиває, огортає, стелиться – мовби охороняє, береже, кличе до сну…

                                                                          *

Шевченкова «Муза», якщо не зважати на пунктуацію, – це фактично одна, виголошена одним подихом, подана сурядним зв’язком поетична фраза. Лише всередині поезії («В степу, безлюдному степу…») подих прискорюється: вповільнені, сповнені поетичних візій ямби непомітно переходять у квапливі трохеї – наближається, підсилена разючим контрастом, кульмінація: «Із казарми нечистої / Чистою, святою / Пташечкою вилетіла / І понадо мною / Полинула. Заспівала / Ти, золотокрила… / Мов живущою водою / Душу окропила».

Далі, відновленим подихом, – знову ж початкові ямби: «І я живу, і надо мною / З своєю божою красою / Гориш ти, зоренько моя, / Моя ти правдонько святая! / Моя ти доле молодая! / Не покидай мене. Вночі, / І вдень, і ввечері, і рано / Витай зо мною і учи, / Учи неложними устами / Сказати правду. Поможи / Молитву діяти до краю»…

«Кульмінація» (з лат. «culmen» – вершинанайвищий щабель) – вершина поезії, її серединний віршовий рядок. Поет і справді, мов із пташиного лету, озирає свій життєвий шлях: від народження («Мене ти в пелену взяла…) – й до останнього дня: «…положи / Свого ти сина в домовину…» Та хоча поезія «Муза» і створює враження  подиху, чи зітхання, – це своєрідний триптих: дитинство (12 рядків), неволя (теж 12), воля: «І я живу…» (11 рядків). Далі – вже погляд за життєву межу: «А як умру…»

 «А ти, пречистая, святая…» У цьому «ти», високому «Ти» (на противагу до земного «Ви»), саме в цій поезії, зібрано все те, що Кобзареві найдорожче, – в образі жіночості, сердечності, ласки. Все, що людину вповиває, огортає, оберігає, «витає» з нею, провадить нелегкими дорогами життя. І той збірний образ, мов у перебігу кінокадрів, розгортається перед нашим зором окремими образами й видивами. Не розрізненими, а поєднаними, як це в Овідієвій поемі про перевтілення, глибинним зв’язком. Тут – зв’язком саме того, найніжнішого, чистого й святого, душевного чуття.

Отож, у початковому «А ти, пречистая, святая…» – хто б не побачив образу Богородиці («О ти, пречистая в женах!» – із поеми «Марія»)?.. Далі – Муза, «сестра Феба молодая»… А за хвилину («Мене ти в пелену взяла…») – постать матері («Нічого кращого немає, / Як тая мати молодая / З своїм дитяточком малим»)… «І чари діяла…» – до цих дивних образів уже долучається пісня: «чар» етимологічно веде до лат. «carmen», співпісня… І – до «чарівниченьки» (згадаймо: «Одна дівчина чорнобривая / Та й чарівниченька справедливая»)… «І я…» Шевченко зупиняється на цьому: він – весь у пісні, в захопленні; ці видива володіють його душею – ведуть її («за-хоплення», грец. – psychagogia, досл. зачаровуванняведення душі)… Тож поетові наче подих забиває: «І я…»

Далі всі ці видива зливаються в порівнянні – в образі «квіточки»: «В степу, безлюдному степу, / В далекій неволі, / Ти сіяла, пишалася, / Як квіточка в полі!»… Сяйво «цвітки дрібної» в Маркіяна Шашкевича… Згусток найглибшого, найчистішого, святого почуття… Безлюдний степ – і поле («своє», «чисте», «веселе», «святе»), квіточка, що сіяє у ньому…

Саме тут – уже згадана, викликана разючим контрастом кульмінаційна метаморфоза: «Із казарми нечистої / Чистою, святою / Пташечкою вилетіла / І понадо мною / Полинула, заспівала / Ти, золотокрила… / Мов живущою водою / Душу окропила»… Квіточка, завдяки якій те поле світиться красою… Пташечка, завдяки якій те поле не німе, – промовляє своєю пісенною тихістю… Усе це – та «живуща вода», що не дає всохнути людській душі, дає їй жити, а не «спати ходячому»… До речі, епітетом «золотокрила» (chrysopteros) античні наділяли Іріду, богиню веселки.

І ось та «пташечка», що вилетіла з «нечистої казарми», – вже «зоренька»: «І я живу, і надо мною / З своєю божою красою / Гориш ти, зоренько моя, / Моя порадонько святая, / Моя ти доле молодая! / Не покидай мене. Вночі, / І вдень, і ввечері, і рано / Витай зо мною і учи, / Учи неложними устами / Сказати  правду. Поможи / Молитву діяти до краю»…  Квіточка сяє на землі; зоренька – в небі. І в тій, і в тій – краса, Божа краса, яка вчить говорити «святую правду», вчить жити серцем, а значить – любити  («А дай жити, серцем жити / І людей любити…») Жити – і «молитву діяти до краю»… Спадає на думку найстисліша, з її грою слів, латина: «Ora et labora» (молись і трудись)…

«А як умру, моя святая! Моя ти мамо! положи / Свого ти сина в домовину / І хоть єдиную сльозину / В очах безсмертних покажи»… Наскрізна елегійна мелодика, яку поглиблюють зворушливі повтори («моя ти мамо», «свого ти сина») – останні п’ять рядків тієї дивної поезії…

Пречиста… Муза… Мама… Україна… Останнім акцентом – єдиная сльозина, що повертає нас до заголовка поезії – «Муза». А ще – до лесбоської піснярки Сапфо: «Годі, доню! Цей дім – не для плачів: Муз тут шануємо, / Тож негоже й тобі, хай би там що, донечко, плакати»… Тому – «хоть єдиную сльозину», бо ж «очі безсмертних» і сльоза – щось несумісне… Ясні лики Святих…

Але – «Сльоза Богородиці» (згадалася поетична збірка Ігоря Римарука)… Дві сльози, що з-під різця загадкового Пінзеля спливають лицем Богоматері… «Заграй, старий! Як потечуть / Дві сльози по личеньку, / То легше стане на душі / І легше на серденьку!» – з улюбленої в Галичині пісні Сидора Воробкевича…

Згадуємо й тут Овідієві «Скорботи», де так багато – про сльозу, про те, якою лячною для поета була сама думка померти  на чужині – неоплаканим… Згадуємо – й усе виразніше, наче близьким планом, постає образ тієї сльозини, що поєднує долі людей, хай де й коли б вони не жили, сльозини, яка виповнює, завершує цю дивну для зору, чарівну для слуху, зворушливу для серця Шевченкову поезію – «Музу»…          

zbruc.eu

Прокоментуєте?

Оригінал статті на НСПУ: Андрій Содомора. «А ти, пречистая, святая…»

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Поезія Мусаковської і Андруховича — нові переклади за кордоном

У США вийшли поетичні збірки Set change («Зміна декорацій») Юрія Андруховича та The God of Freedom («Бог свободи») Юлії Мусаковської. 
Поетична збірка Юрія Андруховича вийшла в американ

У Львові одну з вулиць перейменували на честь Ірини Фаріон

У Львові вулицю Технічну перейменували на честь Ірини Фаріон — мовознавиці, громадської діячки та колишньої депутатки, вбитої у липні 2024 року. Рішення про це ухвалили на засіданні Льв

Переклади осені: іспанська фантастика, американський роман і політична сатира зі Шрі-Ланки

Цієї осені ледь не кожне українське видавництво стикнулося із затримками з друком. Втім, це не завадило порадувати читачів новинками, адже ідеальний сезон для проведення часу із книжкою

Російську літературу переробляють на туалетний папір на Волині

У Ковелі збирають російську літературу для подальшого перероблювання. Ініціаторами стали місцеві волонтери громадської організації UA Resistance Foundation.
Зібрані книжки активісти від

Лавреат Гонкурівської премії Камель Дауд опинився в центрі судового скандалу

Камеля Дауда, цьогорічного лауреата Гонкурівської премії, звинуватили у використанні реальної історії життя пацієнтки його дружини як основи для роману «Гурії».
Роман розповідає історію

Перейти до блогу

Нові автори

Микита Рижих

Переможець міжнародного конкурсу “Мистецтво проти наркотиків”, конкурсів “Витоки”, “Шодуарівська Альтанка”, бронзовий призер фестивалю “Каштановий будинок”, лауреат літературного конкурсу ім. Тютюнника, VIII конкурсу VivArt, друге місце VІІІ конкурсу української поезії та пісні ім. Марини Брацило. Номінант на Pushcart Prize, фіналіст конкурсу “Кримський інжир”.

Роксолана Жаркова

Роксолана Жаркова – українська письменниця, есеїстка, літературознавиця, кандидатка філологічних наук. Феміністка, дослідниця жіночого письма. Випускниця філологічного факультету Львівського національного університету ім. Івана Франка. Учасниця, фіналістка і переможниця багатьох всеукраїнських та міжнародних літературно-мистецьких конкурсів. Лауреатка кількох літературних премій. Авторка поетичних збірок «СлухаТИ – море: просто собі вір[ші]» (2015), «Руками-словами» (2017), «Всі мої птахи» (2019), книги новел і […]

Ольга Калуга Кількість робіт: 4 Андріана Муха Кількість робіт: 1 Олександр Забродський

Мої ресурси: Instagram Telegram Patreon Twitter Youtube Facebook

Перейти до "Нові автори"