Анатолій Качан. «Острів Мамая»

2022-01-21 08:00:00 НСПУ

Серед наших національних легенд, вкорінених у прадавню історію, Мамай має особливий статус: кобзаря, відважного воїна-характерника, а понад усе захисника народу. Недарма ще якихось сто років тому чи не в кожній селянській хаті поблизу ікон поглядав на її господарів вусатий козак із кобзою в руках, шаблею напохваті  та вірним конем на задньому плані. І хоч чимало істориків походження Мамая пов’язують із безслідно зниклими половцями, саме українці зберегли в душі його неповторний образ. Мамай назавжди прописався і в нашому фольклорі та писаній літературі. Свого часу не оминув козака-характерника і я, написавши віршований роман «Мамай».  І добре, що один із провідних сучасних поетів Анатолій Качан зробив спробу переселити Мамая на терени літератури для юних читачів. Невелика балада «Острів Мамая» з її співучою образною мовою – тому свідчення. А те, що поет «прописав» легендарного козака-характерника до рідного степового Причорномор’я, де знаходилася найвпливовіша Бугоґардівська паланка Війська Запорозького, а на річці й понині є острів Мамая, так зробити це і сам Бог велів. Бо ті краї  були колискою запорозького козацтва, що безсумнівно мало своїх характерників Мамаїв. Добре було б авторові розширити цю тему, бо вона завжди актуальна, оскільки Україна вічно на протягах ворожих вітрів.

Леонід Горлач,
лауреат Шевченківської премії

Нащадкам козаків Бугоґардівської паланки Війська Запорозького

1.

До нас у дні квітучих трав

Козак з легенди завітав.

Настроїв кобзу голосну

І знов торкнув дзвінку струну.

А  к і н ь  стояв біля вікна

І слухав як бринить струна.

Козак-кобзар нам бив чолом,

А кінь – копитом під вікном.

Козак-кобзар на кобзі грав,

А кінь іржав і гарцював.

– Хто ж цей козак? – А пригадай…

Звичайно, це козак  М а м а й,

Якого куля не бере,

А як заграє – серце мре…

. . .

Він народився у степах.

Там на порогах і навкруг

Реве в гранітних берегах

І точить скелі річка  Б у г .

Та ні бурхлива течія,

Ані безжалісні роки

Не стерли  о с т р і в  Мамая

В долині Божої ріки.

На тому острові Мамай

Співав під дубом віковим

Пісні про Січ і про Дунай,

Про Перекоп, Сиваш і Крим,

Де він гуляв конем своїм.

В Купальську н і ч  за джерелом

Знайшов він папороті  ц в і т  –

І став Мамай чарівником,

Якого ще не бачив світ.

З тих пір він ясно розумів

Без допомоги тлумача

Шум яворів і комишів,

Знав мову вовка і сича.

Під час навали ворогів

Він замість кобзи шаблю брав,

А кулі на льоту ловив

І до своїх кишень складав

Або ж назад їх завертав.

Про Мамая-чарівника,

Про славу тих козацьких днів

Вдень і вночі шумить ріка

Поміж гранітних берегів.

2.

– А як же звуть його коня,

Коня, що зайця обганя

І креше іскри з-під копит,

Немов кресалом об граніт?

– Коли цей коник під вікном

Ще не дружив із козаком,

А був лошатком-стригунцем,

Його назвали  В о р о н ц е м .

Тепер це блискавка і грім,

А козакові – побратим.

. . .

Із вороним конем Мамай

Перепливав Дніпро й Дунай,

Південний Буг та Інгулець,

Кубань і Сіверський Донець

І боронив від ворогів

Прекрасну землю козаків –

Від чорноморських берегів

До гір карпатських і лісів.

Там, де Говерла на плечах

Тримає неба синій дах,

Він разом з Довбушем гуляв,

Чортів, перевертнів  ганяв.

Мамай лиш вусом покрутив,

А Довбуш гримнув з двох стволів –

І за горою Піп Іван

Чорти пропали, як туман.

А всі чортиці, хай їм грець,

Перевернулись… на  о в е ц ь !

Їх у долину, як чабан,

Повів перевертень-баран.

Перед овечками баран

Подзенькав тронкою-дзвінком –

І вся отара без вагань

Пішла услід за ватажком.

Дурним овечкам невтямки

Що їх ведуть на шашлики…

Мамай відвідав серед гір

І полонину Драгобрат,

синьоокий Синевир –

Недремне око гір Карпат.

Та звідусюди з Воронцем

Вони верталися завжди

В козацький Ґард із острівцем

Серед бурхливої води.

Там і сьогодні течія

Шумить про славу Мамая.

с. Миґія на Миколаївщині

litgazeta.com.ua

Оригінал статті на НСПУ: Анатолій Качан. «Острів Мамая»