Агрипина Галицька і жаб’ячі ліки.

Агрипина Галицька і жаб’ячі ліки.

Агрипина Галицька і жаб’ячі ліки.

Жаб’ячі ліки – то засіб від імпотенції, якою страждав чоловік Агрипини, польський князь Лєшек Чорний. Але, здається, вона страждала не менше!

А насправді після падіння Києва життя продовжувалося! І Галицько-Волинське князівство переживало розквіт, і Данило Галицький коронувався королем Русі.  І траплялися цікаві історії, з яких хоч зараз можна писати історичні (пригодницькі або любовні) романи.

Одна з таких напівзабутих героїнь – княгиня Агрипина Галицька, про яку у Польщі відомо більше, ніж у нас.

Агрипина Ростиславівна (1248 – прибл. 1409) була онучкою Великого князя Київського Михайла Всеволодовича. Він був родом з Чернігова і воював за Київський стіл з Данилом Галицьким (з сестрою якого був одружений) та іншими князями. На короткий строк сів у Києві, потім його вишибли, потім зумів повернутися, але у 1239 року втік у Галич, наляканий наближенням Батиєвого війська. І недарма. Бо коли він у 1246 році повернувся на руїни Києва і вирішив домовитися з Батиєм, щоб йому видали ярлик на князіння, монголо-татари його чи то затоптали, чи то забили. Ось так:

Згодом він через ту смерть був оголошений мучеником за віру і канонізований.

Його син Ростислав багато років воював з Данилом Галицьким, своїм дядьком по матері, бо сам претендував на Галицьке князівство. Але програв і втік до короля Угорщини, з донькою якого був одружений. Король пригрів зятя-невдаху і дав йому у володіння Славонію та Мачву. Незважаючи на програш, він вперто називав себе «Галицьким», що перейшло і на його дітей, яких у нього від Анни Угорської було шість.  Згодом Ростислав намагався завоювати Болгарію, але й там йому не вдалося перемогти.

Наймолодша донька, Агрипина Ростиславівна, вийшла заміж за Лєшека Чорного, польського князя, який у різні періоди був князем Іновроцлавським, Краківським, Сандомирським, Серадзьким, а у 1279 році був вибраний верховним польським князем. У поляків теж тоді був заплутаний період найбільшого феодального роздроблення.

У Лєшека було багато ворогів, як у Польші, так і довкола. На нього нападали сусіди. Він нападав на сусідів. Воював з батьком та мачухою, братами, литовцями, монголо-татарами, ятвягами, власними васалами, краківським єпископом, Левом Даниловичем Галицьким, на честь якого назване місто Львів… Був чорнявим і завжди вдягався в чорне, за що його прозвали Чорним. Видно, йому подобалося вдавати з себе такого загадкового, трагічного героя… 

Одружився з Агрипиною у 1265 році. І ось там розігралася справжня драма, над якою потім реготали Лєшекові вороги. Агрипина була вродливою юною дівчиною, якій хотілося кохання. А Лєшек не міг! Воювати проти усіх міг, а у ліжку – аж ніяк. Він намагався заспокоїти Агрипину тим, що нібито втомився від княжих справ. Але як тільки відпочине і набереться сил, то відразу все зробить. Нехай тільки Агрипина почекає ще трохи, ще кілька тижнів, ще місяць, ще, ще…

Агрипина чекала шість років! І, врешті-решт, не витримала. Одного разу княгиня у супроводі своїх придворних дам та служниць вступила у залу, де князь Лєшек саме приймав своїх підданих. Вона рішуче наблизилася до нього, скинула з голови покривало, яке традиційно носили заміжні жінки і наділа вінок – головний убір неодружених дівчат. Як бачимо, наша українська традиція йде з давніх давен…

Вона сказала, що по вині князя й досі залишається незайманою, а тому їй слід носити вінок замість покривала. І що це несправедливо, бо вона вийшла заміж, а тому по закону має право на нормальне шлюбне життя. Мовляв, нехай усі знають і вирішують, що їм з князем Лєшеком робити, бо їй несила терпіти таку зневагу у розквіті літ, коли інші жінки мають чоловіків та сім’ю.

Ось так зображує цю подію польський живописець Ян Матейко. Агрипина, з такими зрілими жіночими формами, розлютовано наїхала на переляканого князя.

Уявляєте, як соромно було Лєшеку?! Це ж велика ганьба – коли усі навколо регочуть і сумніваються у твоїй мужності!

Агрипина хотіла покинути Лєшека, але він затримав її і пообіцяв, що вирішить проблему. Що він чув про краківського лікаря, ченця Миколая, який вчився у Франції і знається на всіляких травах і ледве не на чарівництві…

Миколай наробив для Лєшека різних ліків з жаб, змій та іншої гидоти, яка у Середні віки вважалася чудодійною. У наступні роки Лєшек пив ті ліки, обмазувався ними з ніг до голови, їв гадюче і жаб’яче м’ясо, носив при собі жаб’ячі шкірки, перетерті у порошок… Над ним потішалася уся країна. Від нього постійно смерділо, як з болота. Казали, що він «впав у велику огиду серед народу». Але від імпотенції так і не вилікувався!

Бідна, бідна Агрипина Ростиславівна Галицька… Або Грифина, як її звали у Польші. Уявіть, як товкся коло неї той нещасний та огидний Лєшек, обмазаний жаб’ячим настоєм. Вона таки не витримала і покинула його, але через рік її вмовили повернутися. Негоже, мовляв, кидати у біді вінчаного чоловіка. Не по-християнськи. Відтоді вона поділяла з Лєшеком усі його біди, а після його смерті пішла у монастир.

Ось така сумна історія. І все ж таки, яка різниця між жінками з роду Рюриковичів, які жили у більш вільному європейському середовищі і хоч якось намагалися захистити свої права, і тими, яких тримали у московських теремах. 

***

Користуючись нагодою, пропоную до уваги читачів роман про іншу жінку з роду Рюриковичів (не російських, а наших, українських), княгиню Єлизавету Іллівну Острозьку.

 

“Гальшка Острозька. Книга 1”

“Гальшка Острозька. Книга 2”

 

Скоро цей роман вийде друком у видавництві «Клуб сімейного дозвілля» і тут я залишу лише уривки для ознайомлення. А тому, любі читачі, читайте зараз, поки є можливість! 

Оригінал статті на Букнет: Агрипина Галицька і жаб’ячі ліки.

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Зустрілися два береги

Намагаюсь присвоїти статус “завершено” – нічого не виходить. Можна якось домовитись із адміністрацією, щоб це зробити?

Українські письменники візьмуть участь у Міжнародному фестивалі Аґнона

21-23 червня у Єрусалимі відбудеться Перший Міжнародний фестиваль, присвячений пам’яті Нобелівського лауреата Шмуеля Йосефа Аґнона. Програму фестивалю оприлюднили на сайті Book Forum.
Ф

У Польщі заснували Міжнародну премію за книжки на історичну тематику

У Польщі заснували Міжнародну премію імені Вітольда Пілецького. Заявки на її здобуття приймають до 27 червня, − про це повідомили на сайті Інституту Вітольда Пілецького.
Заснування щорі

Поетика падіння: куди зник герой коміксу «У м’яті»?

Борис Філоненко. Антон Рєзніков. Данил Штангеєв. У м’яті. – Київ: IST Publishing, 2020 – 64 с.
Якщо ви стежите за українським коміксовим ринком уже досить давно – маєте пам’ятати ті час

В Івано-Франківську відкрили виставку до 130-річчя Євгена Коновальця

14 червня, у день народження голови Проводу ОУН Євгена Коновальця, голова обласної ради Олександр Сич підписав розпорядження Про нагородження ювілейною відзнакою «130 років Євгену Коновальцю». Такі меда

Перейти до блогу

Нові автори

Обиденна Марія

Обиденна Марія – письменниця, авторка науково-популярних праць, перекладачка. Народилась у місті Чернігові. Закінчила Чернігівський національний педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченко за фахом історія, англійська мова та література. У Київському Міжнародному Університеті отримала ступінь магістра за спеціальністю англійська філологія. Мешкає у місті Києві. 15 років працює перекладачкою, авторкою науково-популярних та публіцистичних статей. Пише прозові твори і […]

Маргарита Проніна

Авторка двох романів: «Звичайна» 2015р. та «Закони дива» 2020р. Дехто називає мій основний жанр “інтелектуальна жіноча проза”. Веду невелику community для письменників: I.Publish та групу на ФБ «Як написати книгу?» – для мотивації молодих авторів та перших кроків у сфері літератури. Також є співаторкою збірки “Приготуй мені гарячого глінтвейну”. Замовити книги та поспілкуватися запрошую в […]

Zoriána Bezodnia Кількість робіт: 1 Тетяна Зінченко

Я – Тетяна Зінченко, журналістка, фольклористка, за другою освітою – психолог. Маю збірку поезій “Твоя щаслива пора року”, готується до виходу роман у новелах.

Сергій Ущапівський

Посилання на мій авторський сайт: poeziya-dushi.com Посилання на авторську сторінку в Фейсбук: Ushchapivskyi.Serhii Посилання на сторінку в Інстаграм: ushchapivskyi.serhii

Перейти до "Нові автори"