Абдулразак Гурна. Як літературний Нобель балансує над прірвою політкоректності

2021-10-13 16:00:00 Марія Бліндюк

Коли британський письменник танзанійського походження отримав Нобелівську премію з літератури, читачі сконфужено переглядалися, не розуміючи, хто це. Але за декілька днів медіа зарясніли заголовками про те, що вибір журі очевидний і ніякої сенсації не відбулося. Журналістка Суспільне Культура Марія Бліндюк аналізує, як перемога Абдулразака Гурни стала очікуваною непередбачуваністю від Нобелівського комітету, та чому премія стає зовсім нецікавою.

“За безкомпромісне і співчутливе занурення в наслідки колоніалізму та долю біженців у прірві між культурами й континентами”, – так Нобелівський комітет сформулював мотивацію присудження премії Абдулразакові. Звучить дуже правильно, особливо для тих, кого звинувачували у фокусуванні на поглядах білих цисгендерних чоловіків та у зв’язках із сексуальним аб’юзером, та ще й після присуджування премії Петеру Гандке, який виступав із просербською позицією під час Балканських воєн та читав промову на похороні воєнного злочинця Слободана Мілошевича.

Після скандального 2018Шведська академія заявила, що у 2018 році не оголошуватиме переможця — вперше за 75 років. Причиною цьому стали корупційні скандали і звинувачення у сексуальних домаганнях щодо чоловіка однієї з членкинь академії. З Нобелівського фонду незаконно давали гроші на проєкт фотографа і режисера Жана-Клода Арно чоловіка поетеси Катаріни Фростенсон. Також його звинуватили у сексуальних домаганнях декілька жінок., а потім і 2019У 2019 році Шведська академія присудила премію з літератури австрійському письменнику Петеру Гандке, а також оголосила, що премія 2018 року, яка не вручалася, належить польській письменниці з українським корінням Ользі Токарчук. комітет Нобелівської премії вирішив змінити фокус – звернути увагу на культурне різноманіття та стати менш “чоловікоорієнтованим”. Репутацію було втрачено з гучним тріском. Загалом за 120 років премією нагородили ​​118 лауреатів, серед них – лише 16 жінок. Премію отримували автори і авторки, які писали 25 різними мовами, але з усіх лауреатів 33 – англомовні, отже, англійська досі переважає, і то сильно.

Відтак, відзначення Абдулразака Гурни, який народився в Занзібарі (тепер напівавтономія в складі Танзанії) та присвятив свою творчість дослідженню постколоніального впливу на африканську культуру, здається політично правильним. Серед лауреатів Нобелівської премії з літератури не було чорношкірих із 1993 року після перемоги Тоні Моррісон, а чорношкірих африканців – із 1986, тоді відзначили нігерійського письменника Воле Шоїнку. Отже, час почути нове ім’я.

Народжений на Сході Африки, у 18 років Абдулразак тікає до Великобританії від політичного переслідування, там закінчує навчання, а згодом у 1987 році напише свій роман “Спогад від’їзду” (Memory of Departure). Це буде дебют у великому доробку майбутнього лауреата. Заразом він обирає мовою своєї творчості англійську, а не рідну суахілі.

Виходить, що Абдулразак Гурна “зручний лауреат”. Він читає курс про постколоніальних письменників, отже, має літературознавчий бекграунд. Він заповнює квоту на мультикультурність, походячи з африканської країни та пишучи про досвід біженців у чужому світі, німецьке і британське владарювання в Східній Африці – болючі і злободенні теми сьогодення. Але водночас цього автора так легко зрозуміти, перекласти й вивести на колонізаторський ринок, адже він пише англійською.

У такій позиції він нагадує лояльнішу версію Салмана Рушді – іншого британського письменника, уже індійського походження, якого Абдулразак досліджував у декількох проєктах. Салман вписує в цілком звичну реальність екзотичну магію індійського фольклору – і все це англійською мовою. За роман “Сатанинські вірші” іранський лідер висунув письменнику фетву, присудивши за його голову 2,8 мільйона доларів. Водночас книжки Салмана Рушді продаються в усьому світі мільйонними накладами (в Індії також, особливо їхні піратські копії).

Ім’я Абдулразака Гурни було маловідоме до присудження Нобелівської премії – доти автор досягав лише шортлистів Букерівської премії та Премії Коста за роман “Рай” (Paradise): великі досягнення, за якими, проте, радше слідкують критики, зрідка щось із них виривається в бестселери. Українською перекладів Абдулразака Гурни на момент 2021 року немає, але тепер мають з’явитися.

А проте, голова Нобелівського комітету порівняв тексти Абдулразака Гурни з Джозефом Конрадом, знаковим для європейської літератури британським письменником польського походження. І знову ця впізнаваність і зрозумілість лауреата – осмислення досвіду біженця одним із найупізнаваніших голосів англійської літератури.

Узагалі літературний Нобель часто порівнюють з “Оскаром” у кіно. А з новою політикою премії ця аналогія тільки посилюється. Премії дедалі частіше присуджуються як політичний вибір, а не визнання художньої якості твору. Відтак дискусії опісля вручення нагороди формуються навколо правильності політичного вибору, а не мистецької цінності твору.

Саме тому увага до “Оскара” стрімко падає – у 2021 аудиторія трансляції зменшилася на 58,5 % у порівнянні з попереднім, також “антирекордним” роком. У медіа пишуть, що премії йдуть шляхом конформізму, обираючи на позір неконфліктних кандидатів, які порушують у своїх фільмах винятково важливі й актуальні теми: расову проблематику, здоров’я й інвалідність, наркотичну залежність, бідність, іміграцію та сексуальні домагання.

Проте номінанти премій дедалі більше цікаві тільки учасникам індустрії та дослідникам. Звичайні читачі та глядачі (основна аудиторія культурного продукту) втомлюються від двогодинного набору красивих кадрів, що мають передати занепадницький дух суспільства споживацтва. Це вже не ескапістська розвага на вихідні, а політичний маніфест, що рефлексує стрічку новин.

Комітет Нобелівської премії наполягає, що їхні рішення мотивовані художньою цінністю тексту. Але вчитайтеся ще раз у формулювання: “за безкомпромісне і співчутливе занурення в наслідки колоніалізму та долю біженців у прірві між культурами й континентами”. Це не підкреслення особливостей стилю автора, це подяка за увагу до важливих питань. Визнання актуальності проблематики біженців у постколоніальному світі. А отже, політично вмотивоване рішення, що має догодити всім, не спричинивши дискусії.

Читайте більше

“Автор на півтонах”. Літературні критики про нобелівського лауреата Гурну

Видавництво Жупанського не планує друкувати Гурну у серії “Лауреати Нобелівської премії”

Нобелівська лауреатка Токарчук: “Головним завданням літератури є спроба описати складність світу”

Оригінал статті на Читомо: Абдулразак Гурна. Як літературний Нобель балансує над прірвою політкоректності