Меню

Іван Котляревський

Іван Котляревський

Біографія

Іва́н Петрович Котляревський (29 серпня (9 вересня) 1769, Полтава — 29 жовтня (10 листопада) 1838, Полтава) — український письменник, військовий, перший[джерело?] класик нової української літератури, громадський діяч.

Підтримував зв’язки з декабристами. Його поема «Енеїда» (1798) стала великим твором загальнонаціонального значення нової української літератури, написаним народною мовою.

Котляревський зробив найвагоміший внесок у становлення сучасної української літературної мови. В умовах занепаду всіх різновидів староукраїнської писемної мови, поема «Енеїда», п’єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», написані на основі живого усного мовлення народу, започаткували новий етап формування літературної мови.

Народився в Полтаві, тоді Полтавський полк Війська Запорозького, Гетьманщина, в сім’ї канцеляриста — шляхтича гербу Огоньчик[3][4].

Після навчання в Полтавській духовній семінарії (1789–1793), працював канцеляристом, у 1793–1796 роках — домашнім учителем у сільських поміщицьких родинах.

У 1796–1808 роках перебував на військовій службі в Сіверському карабінерському полку. У 1806–1807 роках Котляревський у військовому званні штабс-капітана брав участь у російсько-турецькій війні 1806—1812 років, був учасником облоги Ізмаїлу. Нагороджений орденом Святої Анни 3-го ступеня за дипломатичні заслуги зі схиляння до нейтралітету буджаків та хоробру кур’єрську діяльність на передовій під час штурму цієї фортеці[5]. У 1808 році вийшов у відставку.

З 1810 року працював наглядачем «Дому для виховання дітей бідних дворян».

У 1812 році, під час походу Наполеона I Бонапарта на Росію, Котляревський, за сприяння малоросійського генерал-губернатора Якова Лобанова-Ростовського, який отримав відповідний наказ від імператора, сформував у містечку Горошині Хорольського повіту на Полтавщині 5-й український козацький полк (за умови, що полк буде збережено після закінчення війни як постійне козацьке військо), за що отримав військовий чин майора.

У 1816–1821 роках — директор Полтавського вільного театру.

У 1818 році разом з Василем Лукашевичем, Володимиром Тарновським та іншими входив до складу полтавської масонської ложі «Любов до істини». Член Вільного товариства любителів російської словесності з 1821 року. За свідченнями декабриста Матвія Муравйова-Апостола, які він дав під час слідства у справі декабристів, член Малоросійського таємного товариства[6]. Слідчий комітет залишив це без уваги.

Котляревський сприяв у 1822 році викупові з кріпацтва українського і російського актора Михайла Щепкіна.

У 1827–1835 роках — попечитель «богоугодних» закладів.

Помер 29 жовтня (10 листопада) 1838 року у віці 69 років. Похований у Полтаві (на час смерті Полтавська губернія, Російська імперія).

Котляревський ніколи не був одружений. Його спадкоємицею та хазяйкою садиби стала економка Мотрона Єфремівна Веклевичева[7].

 

Літературна діяльність

Цікава доля літературних творів Котляревського. Ще в семінарії «римач»-початківець писав вірші «малоросійською» мовою до окремого альманаху «Полтавська муха», який пізніше називали сатиричним журналом. Проте широкому колу читачів Іван Петрович відомий передусім завдяки своїй «Енеїді».

«Енеїда»
Котляревський — автор «Енеїди» (1798 рік, у трьох частинах; 1842 року — повне посмертне видання, підготовлене особисто І.Котляревським) — першого твору нової української літератури, написаного народною мовою.Взявши за основу сюжетну канву однойменної поеми Вергілія, Котляревський в традиціях давнього українського бурлеску створив свій оригінальний художній твір. У поемі автор відтворив різні сторони життя українського суспільства у другій половині XVIII століття. Національне забарвлення і співчуття до долі простого народу зумовили великий успіх «Енеїди» серед сучасників. За мотивами поеми були створені опери «Еней на мандрівці» (композитор Ярослав Лопатинський) та «Енеїда» (композитор Микола Лисенко, лібрето Миколи Садовського).

«Пісня на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну»
У 1804 році написав «Пісню на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну» (вперше опублікована Яковом Головацьким у журналі «Пчела» в 1849 році).

“Будь здоворъ изъ новимъ годомъ
И надъ нашым ще народомъ,
Ще хоть трохи попануй…
Трохи!.. ой, коли б багацько!..
Бо ти нам і панъ, і батько…”[9]

Попри дещо «сервілістичний» (за визначенням Бориса Грінченка) сюжет (оспівування царського урядовця), твір позначений яскравим народним гумором, а також має окремі елементи соціальної сатири (критика «панів-людоїдів», що «зо злої волі не дають орати нив», тощо).

Драматургія
У 1819 році Котляревський написав для Полтавського театру п’єсу «Наталка Полтавка» (вперше надрукована в 1838 році І. І. Срезневським[10] в «Украинском сборнике») і водевіль «Москаль-чарівник» (надрукований 1841 року), які стали основою започаткування нової української драматургії. Микола Лисенко, використавши доробок своїх попередників (Анатолія Барсицького, Алоїза Єдлічки) створив оперу «Наталка-Полтавка».

Характерні риси драматургічної творчості Івана Котляревського:

  • невелика кількість дійових осіб,
  • вдало вибраний конфлікт,
  • напруженість і природність розвитку сюжету,
  • стрункість композиції,
  • органічно вмонтовані в текст пісні,
  • народна, індивідуалізована й гранично виразна мова,
  • гумор,
  • чіткість ідей,
  • рельєфно зримі образи.