Меню

Романова Наталя

Романова Наталя

Від автора

Мене звати Наталя Романова. Проживаю у маленькому, але історичному, містечку на Вінниччині. Маю вищу інженерно-технічну освіту. Вірші завжди були частинкою моєї творчої сторони, якою хочу поділитися з іншими і почути конструктивну критику.

Роботи

Подані нижче тексти захищено законом "Про авторське право і суміжні права". Копіювати чи розповсюджувати можна тільки з дозволу автора чи адміністрації сайту.

  • Вільний
  • Ламай мене
  • Ніхто
  • Гроза
  • Вакуум думок
Вільний

Поштовхом, сильним, нестримно
Вітер підхопить мій подих.
Це відчуття таке дивне,
Наче торкнутися льоду.

 

Небо в полоні тримає,
Хмарами стелить дорогу.
Серце політ відчуває
Та відпускає тривогу.

 

І не лякає падіння.
Тіло охопить вагомість.
Казкою буде видіння,
Що відчуваєш натомість.

 

Очі, як дзеркало сонця,
Ними сміється природа.
Інколи думаєш: «Хто це?
Вільний! Бо небо – свобода.»

Ламай мене

Ламай мене, до відчаю, до болю,
Візьми мій подих у полон слізьми.
Можливо, що судилося з тобою
Знайти болючий вихід із пітьми.

 

Відчуй мене, як вітер відчуває,
Почуй мене, як тиша уночі.
Нехай безмежний всесвіт зачекає,
Ми іншого сьогодні слухачі.

 

Ламай мене, до істини простої,
Душа тремтить, гамуючи цей біль,
Ніколи не залишиться глухою
До слів, які почуті мимовіль.

 

Знайди мене, не дай упасти в прірву,
Нагадуй знов, чому болить душа.
Можливо, що із пам’яті я вирву
Все те, що досі розум залишав.
  Ламай мене…
    Рятуй мене …
      Лікуй мене…

Ніхто

Ви не далекі, не близькі,
Один для одного ніхто…
Несете порізно тепло
У вулиці, що завузькі.

 

У скронях знову моноритм
Звучить відлунням самоти.
Тобі так треба далі йти,
Розплутуючи лабіринт.

 

Здається подумки будь-хто
Бентежить розум уночі.
Самотні душі слухачі –
Один для одного ніхто…

Гроза

Дикий галас за нашим вікном,
Там шумлять і ламаються віти,
Б’є дощем і гуркоче у скло
Білим градом невтомленний вітер.

 

Чорні хмари, як хвилі води,
Чисте небо потроху зникає,
Є провалля лише темноти,
Сонце гасне і неба немає.

 

Світ затьмарився, ніби вночі,
І вже майже нічого не видно,
Темна ніч відібрала ключі
Від комори, де сховане світло.

 

За вікном ще трива боротьба,
То як іншого світу стихія,
І здається, що це ворожба,
Бо неначе навіки подія.

 

Але враз обірвався той шум,
Стало тихо цієї хвилини.
Десь поділись ті зливи дощу –
Одинокі мандрують краплини.

Вакуум думок

Ілюзіями власного життя
Будуються мости у нереальність.
Здавалося, що це проста банальність,
Що тягнеться до нас із забуття.

 

Загублені у вирії подій,
Заховані у шафі сподівання,
У снах, які вовтузяться до рання,
Очікують на виграшний двобій.

 

Замріяні, розгублені думки
Пірнають у безодню з головою,
Рятуючись своєю боротьбою
Гортають порожнечі сторінки.

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Додати коментар

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення