Меню

Микола Істин

Микола Істин

Від автора

Микола Істин  (1972 р.н.) –  поет, прозаїк, есеїст.
Живе і працює в Івано-Франківську.
Автор численних поетичних публікацій в інтернет-виданнях, і в друкованій літературній періодиці.
Презентував ряд самвидавчих збірок, зокрема: «Літературне відкриття» (книгарня «Є», м. Івано-Франківськ, 2013 р.), «Поезія некстмодернізму» (Форум видавців, Львів, 2014 р.). Електронні версії книг розміщені в бібліотеках «Java», «Libruk», «Чтиво», та інших.
Оприлюднював свою творчість в ефірі телерадіокомпаній «Вежа», і «RAI».
Есеїстика, в більшості, представлена в інтернет-публікаціях (блогах), а також в друкованих виданнях. Проза друкувалася в журналах «Дзвін», «Дніпро», «Німчич», та інших.
Ініціатор створення і організатор заходів літоб'єднання «Планета Наступного Слова» (м. Івано-Франківськ, 2011- 2013 рр. ).
Засновник некстмодернізму в українській літературі.
Член міжрегіонального поетичного клубу «Об’єднані словом».
Відзначений на літературних конкурсах, з останніх –  в 2015 році нагороджений дипломом фіналіста міжнародної літературної премії імені Олеся Ульяненка.  В 2016 році став  лауреатом і дипломантом  кількох  літературних конкурсів : Всеукраїнського літературного конкурсу імені Леся Мартовича, Всеукраїнського літературного конкурсу «Відродження Дніпра», обласного Івано- Франківського конкурсу «Перший рукопис», нагороджений спеціальною відзнакою Всеукраїнського конкурсу прози «Крилатий лев», за підсумками якого ввійшов в десятку кращих молодих українських прозаїків. В 2017 році став лауреатом міжнародного конкурсу «Смарагдовий Дюк» імені де Рішельє, в номінації поезія.
В 2018 році у видавництві «Час Змін Інформ» вийшла книга віршів автора під назвою «Некстмодернізм постМАЙДАНівського паралельноАТОвського періоду». В 2019 році у видавництві «Терен» видав збірку віршів «Всесвіти душевтілених слів».
Вибрані вірші перекладені французькою та німецькою мовами.

Роботи

Подані нижче тексти захищено законом "Про авторське право і суміжні права". Копіювати чи розповсюджувати можна тільки з дозволу автора чи адміністрації сайту.

  • *****
  • *****
  • *****
  • АНОНС НЕКСТМОДЕРНІЗМУ
  • НОВА ЛІТЕРАТУРА
  • З АРТЕФАКТУ НЕКСТМОДЕРНІЗМУ
  • *****
  • ЕВОЛЮЦІЯ ЛІТЕРАТУРИ

Дзвонять мені з інших життів.
Номери ситуацій висвічуються невідомі.
Вибиває серце двері із дому.
Звір насторожі землетрусів виє в передчутті.
Зими моїх минулих
періодів льодовикових,
звідки я вийшов,
звістки ще шлють.
Комусь, там, на іншому кінці часу,
знадобилась моя присутність, невчасно.
Але, коли наверху тривожно
над проваллями балансуєш,
знаєш, що вниз дивитися не можна,
бо через це впасти ризикуєш.
Перегортаю життя сторінки ─
кроками.
Збираю вершки з миттєвостей й пінки ─
роками.
Все заради майбутніх весен
земних і небесних,
в які світи переходять,
і люди із ними йдуть.
Тому минулого прострочені з‘єднання
і правд заплутані повідомлення
впорядковуються через нові перезавантаження,
і в переродженнях беруться до відома.

Білих хмар скуйовджені простині.
Бутонів розквітлих просинь.
Все, що є,  – від на даху бузька
і весняних бруньок на тілі близькому
до зимового щастястояння –
народилося від кохання.
Всесвіти романами Богонаписаними,
відвертими виставами Ними поставленими,
з оголеними декораціями
планетами розлітаються.
А ми по медових сотах перетікаємо,
де душа переходить у форму тіл,
у раях парних перебуваємо,
встаючи з еросів сил світів.
Впадають сонця в моря,
народять нові атмосфери,
щоб дихала мрія
з любовної гри.
Різнотрав'ями,
різносмаків'ями –
перетинаємось,
творимось.
А Земля на гостині кохань
виглядає тортом покраяним.
І на дорозі відкраяній
ми людо-світи
як орбіти далеких привітів,
що розійшлися життями
та смертями
у пошуках безлічі раїв,
іще повернемось із долі надбаннями
та приєднаємось до всемережі чуттів  –
небес щастів,
лібідо,
і лебедів…

Повітря сперте в гробниці літератури,
тут замурованим бути живому поету,
чиї орієнтири
не на чотири,
а на безліч сторін світу.
А він і не стверджував, що гравець
на тимчасовості шахівниці.
Бо не наростила його творчість біцепсів накладних
з книжкових накладів.
І не оперся на точку зору
критиків короткозорих.
Але він зачекає,
бо має
за звичність 
вічність.
І через якусь тисячу років 
від його кривдників не залишиться сліду кроків,
розсунуться стіни,
і з подихом змін,
через мільйон світлових,
можна щось й сотворити,
роздмухати в душі із ідей світи,
подати плани на неба підпис,
звернутися до вищого правосуддя,
долучитися дописами
до галактик нових надбуття.
Щоби не зотліти 
в старих книгах
та не стати пилюкою в майбутнього ногах,
не замуровуйте, а давайте літературі дихати.

Коли зрозумієш, що пазли законів цивілізації ─
це лише ситуації,
технічні ідеї,
а не філософська мозаїка ідеалу.
І комісії з моральності не сприяють досконалості,
лише обмеженості.
І міра твоєї свободи
в довжину ланцюга
в руках громади,
І вільніший за тебе навіть вуличний волоцюга.
І прожити одною дниною,
та навіть воскреснути знову людиною ─
це замало,
і просто по колу.
Тоді починаєш щось робити.
Можливо, гримати римами,
як дверима.
Плювати на критику.
Сміятися з класики на смітнику.
І після безсонних ночей,
в роздумах про природу речей,
створити інший наступний зміст
і встати на повний зріст,
відкривши в собі вдосконалювача, творця
зі словесного сонця,
здатного світити ідеями
добра всеможливими
в світах цих
та інших…
І на противагу життєвій миттєвості,
матеріальній малості
придумати себе багатоваріантного,
в доброгармонійному поєднанні вселюдського,
 всесвітнього…
Впіймавши вічність в досконалому,
занотувати її в душі,
як в космічній капсулі,
що полетить в інше…
Коли закінчиться це.
А поки на Землі цій принадній
жити радісно,
повноцінно
і творити оновлену систему цінностей…
В ідеях наступних світоглядів,
і світобудов ─
анонсувати некстмодернізм.
І не варто втрачати оптимізм,
навіть коли заблокують редактори,
і поріжуть коректори,
не журитись
від рішень журі
про неприсудження премії.
Бо в тебе є своя прерія,
своя мрія,
стіна
та істина.
І навіть маловідомість
Не пробудить злість,
коли вдячний Творцю
за можливість цю
робити не кар’єру,
а творити нову літературу,
як план, як проект, з землями тілесними
і душевними зорями.
Лише феноменальні поети
висловлюють у творах планети,
мов боги, що створили все
у Всесвіті
і пішли…
Так і ти напиши…
Застарілому ─ заперечливе «не».
І створи щось наступне…

Нова література має народжуватися,
мов крик немовляти,
дорости, як до планет іншого життя, надписати,
перепродовжити культуру народу.
Порівняно, як люди
в природи
неповторні, так твори ─
не повтори.
Подібно шаблям,
що поле бою ракетам залишили,
так само літературу, на марші,
треба переозброювати надсучасними віршами.
Тому, некстмодерністські презентації
не очікують на неосмислені овації.
І не нагадують похорони поезії
чи поминки прози,
увінчані лаврами,
наче вінками,
на законсервованому некрополі літератури.
Біля якого вдова у траурі,
звати яку ─ пані політика,
сварлива і легковажна,
з плачами вічними
за бідами українськими.
В товаристві сліпих фанатиків
ідейних могильників.
А я прихильник літератури живої,
велично-доброї,
філософсько-феєричної,
яка не допускає розбрату
і не має людське життя за оплату.
І мої вірші по-некстмодерністськи ─
це формули вільнолюбивої етики
і безпосереднього
сприйняття Бога,
вони є свободою особистості
в суспільстві, в гармонії толерантності,
і космосом відкриттів у собі,
як відчинені двері
до ідейного ядра першооснов
і будівельного матеріалу обнов.
І їхні новини
про новизну
проявів першочергового,
в наступних винаходах художнього,
збагатять людину
подальшими побудовами душі,
і розширять Україну
відкриттями, де інші
землі і небеса…
Котрі окреслять
талановиті конструктори слова,
і, як успішні сміливці літературної обнови,
реалізують формулу людського некст-поступу
в кодах ідей Всесвітнього тексту.

Опустіть молотки
і розтисніть пальці,
хай випадуть цвяхи з руки,
які забиваєте в серце…
Щоби не забити наглухо догмами сердечні двері моралі,
за котрими вихід в принадливе розмаїття почуттів волі…
Віднесіть, як колись, на пункт прийому макулатури
книги з нежиттєздатних ідеологій,
так вчиніть і тепер, зі свіжовиданим сумнівного приданого
обмежувальної культури,
її шароварних прошарків й політтехнологій.
І не варто комплексувати
від квітів кульбаби страти.
Втрата Криму,
як пряник, що випав з кишені дитини, мала необачність,
дрібна неприємність,
порівняно з втратою рими,
з поразкою літератури,
яка України структури ─
основа
й обнова,
попри політичні баталії
в економічних облогах.
Бо в країні, де олігархованими
стають і землі, й водойми…
Де закон, як заноза
в нозі…
Де і небо
душпастирі розподілили вже поміж собою.
Лише в слові
можлива безмежна ідея свободи.
Із конструкцій словесних майструють письменники сходи,
ще незнані, нові, надможливі,
в собі
і у Небі,
в них власна дорога
до Бога.
Й у світогляднім полі
гармонія на Землі.
Душі не в аскетичній печері долі перебувати обділеній,
а в галактиках космосу втіленій,
де добро всевимірів
і любов між людьми,
де світи наші світяться щастями,
як найвищими задоволеннями.
Зужите, знекровлене значення слова, що в кайданах
 консерватизму,
лише поетичними перемогами можна звільнити,
і світи нові засвітити ─
З артефакту некстмодернізму.
Як спалахи літературної революції,
Анотації культурної еволюції.
Творчого
явища новопізнаного…

Піти трохи далі
зі своїх кам’яних печер,
хай навіть вони тепер
архітектурно-гламурні причандали.
Замало пересісти на табуни залізних коней,
бо все одно пересуватися планетою по колу.
Закликаю душерушати в наступне,
витягати сотні своїх я
із попереднього, що тримає підступно,
переставити світ, щоб стала душа – Всесвітня.
«Вірш
як віриш» –
колись прочитав десь в книзі.
І стали шляхи поезії
моєю свободою
в якій відбувся собою.
В цих рядках поетичних проектів
нових Всесвітів
мої діалоги
з Богом,
моя Україна
модерно-космічно написана,
Біблія і конституція,
ідеалу серце.
Це так же важливо як жити,
і після, – відроджуватися
та новонароджуватися, –
у вірші
вірити!

Ви думаєте, література ─ це гра така,
просто прислуга для пана політика,
чи вченому за пробірку,
або за сітку, щоб душі ловити, проповіднику…
Не тільки
й не стільки.
Бо, попри друковану інфляцію,
слово ─ здатне бути проекцією
наступних світів,
нових Всесвітів…
Облиш, мій критику,
свої критерії,
як хлопчик
іграшку-літачок,
бо слово ─ корабель всюдихідний,
сідай і пливи, лети, ти свобідний,
воно універсальна матерія,
найнеймовірніша мрія,
що знайде втілення,
мов душа новонародженого.
Траєкторія поетом написаного
сягає дальше відомих законів фізики,
і може ставати справжнішою від реальності,
переходячи зі сторінок філософської фантастики
відчиняти майбутнє феноменальним ключем
 людськості…
Змінює словосфера 
все
від себе
до неба!
Здібна привести до наднової культури ─
еволюція літератури…

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення