Меню

Ліна Ланська

Ліна Ланська

Роботи

Подані нижче тексти захищено законом "Про авторське право і суміжні права". Копіювати чи розповсюджувати можна тільки з дозволу автора чи адміністрації сайту.

  • *****
  • *****
  • *****
  • *****
  • *****
  • *****
  • *****
  • *****

Прокрий вікно, примхлива ружа
Давно зів`яла без дощу.
Спроквола протяги впущу,
Бо палить спека осоружна.

Без каяття, уже й не плаче
Моя розморена печаль.
Жнива зарубку на скрижаль
Накреслили…БУЛИ!.. неначе.

По вінця лито-перелито
Вже тіло душу не вміща,
Хоч би листочок із куща,
Щоб вітерцем зажебоніти –
Вже осінь – небо сповіща
І бабине – останнє літо.

Таке неперевершено-картинне
Видовище картинного жалю.
Вчувається поблажливе ЛЮБЛЮ
У слові тім, що ти недбало кинув.

Гне пензель до землі чуття тополю,
Ламає гілку безпричинний біль.
І сміх, і гріх… Дивуюся тобі:
Я ж не неволю, Боже, не неволю!

Якщо захочеш, згуслим мерехтінням
Замерзлу відігрієш хоч на мить.
Розхристаний од відчаю тремтить,
Старий Узвіз Чумацький… Синьо-синьо

Увсібіч – ніч, душі нема спасіння,
Хоч до стіни натомлене чоло.
Біжить пісок, гортаючи БУЛО –
Картинний сум фатального падіння.

Обернись білим полум`ям*, вовче.
Як молитимеш милості в неба,
Воно зглянутись, може й захоче –
В каятті лишень, зцілень плацебо.

Обернись божевіллям вогненним.
На снігу – не таловини – кроки.
Мерехтять крижані гобелени –
Вишиванки всевладного Локі.

Обернись на Мані*** без образи –
У самотності жалю немає.
Серед ночі, нехай не одразу,
Вона двері в пітьму відчиняє.

Обернись білим полум`ям, вовче.
Сповідайся у муках безмежних.
Як до смерті біда залоскоче,
Ти побачиш омріяні вежі.

*Біле полум`я – енергія Вознесіння.

**Вовк – амбівалентний образ. З одного боку, він пов'язаний з культом богів сонця і неба, з
іншого – з темним лісом, силами Нижнього Світу, які, в традиційному світогляді, самі по собі не є
таким собі «абсолютним злом», але, вийшовши з-під контролю, порушивши Вселенський Закон,
вони здатні завдати шкоди світобудові.
*** Селена.

Скільки минуло? Роки чи хвилина? –
Знову біда дощем.
Вічність, невидима та швидкоплинна,
Не налилась ущерть.

Не налилась у осінні пейзажі –
Плин павутинням десь.
Сунуть погрозливо віхоли вражі,
Листя і не шелесь…

Листя обірване жовте й змокріле,
Зношене та гілля,
Вітром роздягнене і зледеніле,
Голову не схиля.

Голову грона вінчають, коралі
Скоро засипле сніг.
Стріхи вберуться в замерзлі кришталі.
Вдарить мор навідліг…
Каркають ворони: "Сірі шпиталі…"
Скільки минуло снів?

Збери проміння місячне в долоні,
Втопи у ньому всі свої жалі –
Дощитимуть напівпрозорі й сонні
Короткі сни, до болю замалі.
Ковзни з плечей гарячою рукою.
Нехай єдиний раз, але ковзни…
Здаються краплі ртуттю боязкою –
Солона ніч – сріблясті ковзани.
Збери в долоні миті невловимі,
Піском крізь пальці, стрілками вперед ,
Вертатись щоби спомином за ними,
Вдихаючи серцебиття амбре.

Не плететься лоза по стіні, бо спустошена теж…
У листочках пожухлих розкришена, спить черепиця.
За вітрами скотилась униз, вириваючи з веж
Поцілунки безсонних ночей, їм і досі не спиться.

У зажурі погрожує віттям старезна верба –
Захотілось росточком грайливим всміхатися вранці.
Та хіба ж так буває, що повінь на сонці, хіба
На пожухлому листі узимку, розквітнуть багрянці?

Не плететься лоза по стіні.
Кажуть, в осені очі сумні?
Наче ні, бачу, ні! –
Усміхаються нишком мені.

У зоряний простір опівніч зайшла…
Тремтів він, либонь у знемозі,
Торкаючи щось невловиме, – імла
З роздягнених душ на порозі.
Церата моїх потаємних думок
Блищала, забравши до схову
Краплини солоні; в намиста разок
Низала, втрачаючи мову.
У зорянім просторі – день уночі:
Гірлянди небачені – зайві.
Божественній лірі скрипкові ключі
Літанію, в місячнім сяйві
Сплітали, стан нотний рвучи.

Втомилась святість лахи приміряти,
Празничний оминаючи жупан.
Планида роззирається скупа,
Кого б ще ощасливити до страти,
Бо куций розум поминки справляє?
До аналою зраджену й лиху,
Барвінками заквітчану нудьгу
Веде, лякаючи весіллям зграю
Сумирних і сліпих… Куди поткнутись,
Хто запітнілі вітражі протре,
Ради утіхи і прозріння суто?
Пізнання найдревнішого з дерев* –
Презумпція спокути.

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення