Меню

Катерина Литвиненко

Катерина Литвиненко

Від автора

Всім привіт. Нещодавно випустила свою першу збірку віршів "Каменный город". Підтримка рідних та друзів змотивувала мене йти далі. Тепер дуже хочеться споглянути, як сприймуть мої вірші зовсім незнайомі мені люди.

Роботи

Подані нижче тексти захищено законом "Про авторське право і суміжні права". Копіювати чи розповсюджувати можна тільки з дозволу автора чи адміністрації сайту.

  • Каменный город
  • Карта
  • Два погляди
  • 4 ...
  • Листопад
  • 6 ...
  • Вокзал

Каменный город, мне в тебе пусто,
То ли от мыслей, то ли от дел,
Мне говорили: «Любовь как искусство»,
Я отвечала: «Ведь тут не предел».

 

Каменный город, запомни, послушай,
Если повсюду горят фонари,
Это не значит, что вылечить душу,
Ведь не всегда, что вокруг, то внутри.

 

Каменный город, ты словно ветер,
Все тебе в радость и все по плечу,
Я же мечтаю: на всем белом свете
Видеть лишь тех, с кем быть рядом хочу.

Вот карта, на ней маршрут,
Беру чемодан и еду,
Ты меня хоть куда позови,
Я пойду за тобою следом.

 

Где иголка – туда и нить,
Мне запомнилась эта фраза,
Будь в беде ты, я прилечу,
Отдавая всю нежность сразу.

 

Ты ведь знаешь, что на пути
И, каким бы он не был шатким,
Будет много преград и бурь,
Мы все стерпим с тобой украдкой.

 

Будут сотни недобрых глаз
Нам встречаться в дороге этой,
Если скажешь, что не отдашь,
Я пойду за тобой по свету.

Пересіклись два погляди і вмить
Усе змінилось в їх житті несамовито,
Він все казав: «Загоїться, переболить»,
Вона ж: «У всьому винен мій жовтенький світер».

 

Пересіклись два погляди тоді,
Коли ніхто навіть не думав, не гадав,
Що саме там у горах, на Vodi
Він часточкою душі її навіки став.

 

Обоє горді та не знають краю,
Щоб зупинитися й зробити крок вперед,
Тоді як жар обох сердець палає,
Адже життя – не всяк солодкий мед.

 

Вже землю жовтим листям всю укрито
І, якщо вірити у казку наяву –
Усе змінилось в їх житті несамовито,
Він: «Тобою дихаю», вона: «Тобою я живу».

Вернуться бы в детство назад
И взять тебя за руку крепче,
Так сильно и не отпускать,
Ведь как же мне было бы легче.

 

Кормить бы с тобой голубей,
Чтоб брал на рыбалку с собою,
Ведь так не хватает тех дней,
Которые дышат тобою.

 

Учил бы меня понимать
Всю жизнь и преграды на ней,
Учил бы меня доверять,
Разгадывать встречных людей.

 

Учил бы быть сильной, когда
Нет сил дальше больше идти
И верить в мечту и судьбу,
Шагая упёрто в пути.

 

Вернуть бы то время назад,
Я каждым бы днём дорожила,
А знаешь ведь, Папа, поверь,
Тебя я люблю, как и раньше любила.

 

Бежать бы к тебе босиком,
Чтоб на руки поднял и крикнуть:
«Папуль, я боюсь высоты!»
«Но я ведь держу», – и тревоги утихнут.

 

Так хочется, чтобы обнял
И, чтобы гордился ты мною,
Так хочется, но не найти,
Таких же как ты меж толпою.

 

А время идет, но не лечит
И как бы мне не было легче,
Так хочется в детство…назад…
Чтоб взять тебя за руку крепче…

Від землі, до неба і назад
Хочу я летіти й повертатись.
Хочу я тобою милуватись
Доки не скінчиться зорепад.

 

Доки не закінчиться туман,
Буду міцно руку я тримати,
Буду неодмінно проганяти
Ті думки, що кличуться обман.

 

Ті думки, що звуться буревій,
Най би їх і зовсім не стрічати,
Вони здатні на усе, аби втрачати
розум…й не змикати вночі вій.

 

Від землі, до неба і назад
Хочу я летіти й повертатись
І, як вперше, в тебе закохатись
І не думати, що скоро листопад.

Я сегодня не приду – не жди меня,
Ночь, как вечность, заменяет зиму,
Я в тебя невыносимо влюблена
И с тобой, поверь, невыносимо.

 

Да, мне жизнь теперь ценней в сто крат,
Даже, если ты не будешь рядом,
Даже, если мир весь будет этому не рад,
Я уйду, нам вместе быть не надо.

 

Зашумит тогда во всю апрель
И лучами обогреет душу,
Кто-то снова постучится в мою дверь,
Кто-то снова мне безумно будет нужен.

 

Ты поймёшь, тогда ты все поймёшь,
Что каким бы ни был ты жестоким,
Счастье просто так ведь не найдёшь
И я встречу взгляд твой одинокий.

 

Средь толпы, когда никто не ждёт,
Ты пройдешь и так забьется сердце,
————-
Догони её, веди её вперёд,
Обними, чтобы душою отогреться.

Обійми мене на вокзалі і не відпусти,
Зіжми так, скільки є в тобі сили,
Якби знав ти, як сильно не хочеться йти,
Краще б зовсім на потяг не встигли.

 

Розкажи мені те, що ніколи не відав раніш,
Коли сумно чи важко буває,
Ти ще поруч зі мною непохитно стоїш,
Але сам полетів, де ніхто не літає.

 

Забери мене звідси, не хочу доріг,
Хочу поруч з тобою, навіки,
Обійми мене міцно, як вперше тоді,
Обійми й поцілуй мої віки.

 

Якби знав ти, як сильно та ніжно люблю
Твої очі, усмішку та руки,
Обійми на вокзалі, я ще поруч стою,
Обійми і не буде розлуки.

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Додати коментар

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення