Меню

Ірина Небеленчук

Ірина Небеленчук

Від автора

Ірина Олександрівна Небеленчук – кандидат педагогічних наук, викладач комунального закладу «Кіровоградський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти імені Василя Сухомлинського», письменниця, перекладач, громадський діяч.

Ірина Небеленчук народилася в селищі Новгородці Кіровоградської області. Закінчила філологічний факультет Кіровоградського державного педагогічного університету ім. О. С. Пушкіна. У 2011 році захистила дисертацію «Діалогові технології навчання учнів 5-9 класів» на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.02 (теорія і методика навчання – зарубіжна література).

Автор понад 200 наукових праць з методики викладання літератури, з-поміж яких 23 посібники. Дослідниця творчості сучасних письменників (С. Висєканцев, М. Митровка, Ліна Ланська, Т. Кльокта, Г. Брич, Г. Онацька, В. Власюк, В. Савон, М. Чевелюк, В. Савчук, В. Мошуренко, Т. Яровицина та інші). Відгуки, рецензії, теоретико-практичні матеріали, що спрямовані на розгляд поетичного доробку сучасних поетів, розгляду й аналізу їхніх творів, розкриття мотивів, тем, образів, символів поезії, з᾿ясування поетичного стилю були укладені в науково-практичний посібник «Особливості поетичного стилю та мотиви творчості сучасних поетів: У 2-х ч.» (м. Кропивницький : ТОВ «ПОЛІМЕД-Сервіс». Ч. І. 172 с. Ч. ІІ. 186 с.).

Учасник і переможець Всеукраїнських і Міжнародних освітянських, мистецьких і літературних фестивалів, конкурсів, проєктів, зокрема «Народжені вільними», «Наша мова калинова», «Він, Вона і війна», «Огні горять», «Україна – шлях до Незалежності»; Всеукраїнського Благодійного Марафону «Подаруй серце солдату» і концертної програми в рамках Благодійного Марафону, Всеукраїнського народного мистецько-історичного фестивалю поезії та пісні «Українські передзвони», Всеукраїнського літературно-мистецького фестивалю «Театр слова», І Всеукраїнського поетичного стартапу «Дотиком душі», Всеукраїнського військово-патріотичного заходу до Дня захисника України та концертної програми. Дипломант ІІ Міжнародного проєкту-конкурсу «Тарас Шевченко єднає народи». Диплом І ступеня в номінації «Мій Шевченко» в категорії «Шевченко літературний».

Неодноразовий учасник і переможець конкурсів педагогічної майстерності «Вчитель року», «Я іду на урок», «Авторський урок», «Скарбниця майстерності», «Щоб його духом запліднити освітянську ниву» (щорічний науково-методичний конкурс, присвячений дню народження Т. Г. Шевченка), «Науковці – вчителям» тощо. Співорганізатор декількох Міжнародних освітянських проєктів, у яких бере участь інститут, мистецьких проєктів.

Поезії надруковані в районній та обласній пресі, на поетичному сайті «Проспект Піднесення», журналах «Українська література в загальноосвітній школі» «Всесвітня література в навчальних закладах України», у колективних збірках «Він, Вона і війна, «Огні горять», у літературних альманахах (усього 23 альманахи), в авторських посібниках «Зарубіжна література. 5 клас» (м. Тернопіль, 288 с.), «Діалогові технології навчання світової літератури» (м. Кіровоград, 207 c.).

Автор восьми поетичних збірок «Мелодія душі моєї» (2010), «Крила надії» (2010), «Осенние мотивы» (2010), «Пори року» (2014), «Берег любові» (2016), «Життя поділене навпіл» (2017), «Купина неопалима» (2019), «Джерело Іппокрени» (2020). Автор перекладів віршів Сергія Висєканцева й укладач поетичної збірки «Символ нашей любви» (2017). Співавтор колективних збірок і альманахів (усього 23).

Співпраця з композиторами, музикантами, виконавцями Володимиром Ринденком, В᾿ячеславом Чорним, Миколою Ведмедерею, В᾿ячеславом Купрієнком, Анастасією Ковергою стала результатом створення декількох пісень, зокрема «А знаєш любий…», «Дорога до мами», «Стежина до хати», «Ти прийди», «Цвіт щастя», «Дощик», «А дощик плаче», «Україно моя!», «Відведи мене в ліс», «Остання молитва», «Самотність» та інші.

Член літературного об’єднання «Cвіточ» в Новгородківському районі Кіровоградської області, член Кіровоградського обласного літературно-творчого об᾿єднання «Парус», член Спілки слов᾿янських письменників України.

Літературний редактор значної низки збірок сучасних письменників, укладач збірок і автор передмов до них (усього 13 збірок).

Роботи

Подані нижче тексти захищено законом "Про авторське право і суміжні права". Копіювати чи розповсюджувати можна тільки з дозволу автора чи адміністрації сайту.

  • Осінь відболіла
  • Ми полинем…
  • Мій коню
  • У мій сад заповза…
  • А ніч одежами спокус…
  • Час лишає…
  • Хто весну ту збудив?
  • Літо відлітає

Відшуміла давно срібна осінь своїм падолистом,
Хоча юності спогад вкарбований в серце тавром.
Як змарніла калина згубила червоне намисто, –
Віднесло вдалечінь відболілим опалим листком.

Відболіли сади – полонили духмяністю квіту –
І побачення перше під поглядом яблунь і слив.
Відболіли слова серед теплого звабного літа,
Що лились потічком у липневому подиху злив.

Відболіло усе. Тільки небо дощами голосить…
Відлетіли літа, на прощання змахнувши крилом.
За туманами сивими знову зустрілася осінь,
Поманивши мене відболілим багряним листком.

Ми полинем туди, де гуляє замріяна осінь,
Де проходить вона, зачіпаючи крони беріз.
Позолотою сипле. В цілунку одвічних відносин
Розкидає барвисті листочки на свій верболіз.

Ми поринемо в час. Зупинився він в тихих алеях,
На калинових ґронах у блискітках вранішніх сліз.
І сріблить павутини на тихих змарнілих німфеях,
І на вербах над ставом в розкішному плетиві кіс.

Ми пірнемо у диво – сховатись в осінньому сонці.
Там відбитки його зайченят шерхотіли внизу
Ще у свіжих калюжах, у квітах і у… долоньці,
У якій я любов до людей і до світу несу.

Ми ввійдемо у парк. Між дерев, обіймаючи просинь,
Горобина чекає, що знов прилетять снігурі…
Ти послухай, як ніжно бринить між деревами осінь.
Подивися, як гарно над нами пливуть журавлі.

Ти не біжи, мій коню, задичавлений,
Не розривай так стрімко ланцюги.
Ледь щастя ще брунькується зачаєне
У розпалі липневої снаги.

Ти не несись наввипередки, коню мій,
Із вітром, бо стрімкий його політ.
Життя вирує поряд, а ти втомлений.
Затримай, коню, біг. Поки ще світ

Пізнав багато пристрастей і втіхою
Він жив без тебе якось, навісний.
Минуло стільки, згадували віхоли,
Якого лиха бурі нанесли.

Спинись, не треба рватися удáлечінь.
Не можеш ти у коловерті днів
Нестись постійно. На обламках згарища
Життя згаса повільно поготів.

Спинися, коню мій. Вже тихим помахом
Скидає осінь павутинки літ…
І визріли мої тремтливі соняхи,
І стиглим став колись зелений плід.

У мій сад заповза з рудим полиском схимниця осінь.
Ув обіймах серпневих уже задихається ніч.
Про минуле лишень спогад вітром у далеч відносить
І ячать небеса у заплаканих блискітках свіч.

Ще радітиме день у тій сукні оманливій літа,
Лоскотатиме нерви забута дочасно теплінь.
Неважливо, повір, скільки років зосталось прожити,
З бігом часу лише по собі не залишить полин –

Полини почуттів, слів і дій у життєвій хуртечі,
Полини нелюбові, знічев’я й облудливих зим.
У натомлений снігом, стурбований трепетний вечір
Хай проллється тепло з недогарку розірваних рим…

А ніч одежами спокус –
На тихе плесо.
Тривожить спогади боюсь?
Неначе лезом.

Збирає в пригорщі думки
Про нездоланне.
Життя гортає сторінки –
Рахує рани.

Ще й заколихує жалі,
Сльозами вбрані.
Великі біди і малі
Вгорта в тумани.

І у розбещеності свіч
Благає воску.

Гарцює у розгулі ніч –
Душі лиш тоскно.

На вістрі тріпотять буття
Кордони світу.
Та ніч не має каяття…
В собі не вбити б

Одвічну істину. Авжеж –
Гріховний танець.
Димить спокусами пожеж
Душевний глянець.

Час лишає нам спогад
і біль безпритульних надій
І одвічні чекання
в тенетах безжальної долі.
Запозичений день
загортає барвистий сувій
Всіх думок, сподівань
і закутої в роздуми волі.

Час лягає у душу
ядучістю стиглих отрут
І спокутою ллється
на стиснуте зболене серце.
В недопитім напої
дрижить шумовиння цикут
І сповзає змією,
й приреченим зашморгом в’ється.

Подолати б той біль,
хоч кривавлять безсилі сліди,
Хоч врізається терня
у рани відкриті, як лезо.
Час минає, а спогад
снується, як вранішній дим,
Бо життя тільки…
Безум.

Хто весну ту збудив,
переповнену вкотре по вінця
Негараздами, бідами, лихами,
болями – вщерть?
Ненаситного в поміч покликав
вітриська-чужинця –
Він собою несе
неминучого подиху смерть.

У туманнім світанку зникають
огидні примари.
Виплітається істина та –
не збідніє достаток руки,
Що нужденним хлібець
у години зневір подавала.
Лиш окраєць той був
загрубілим і надто гірким.

Заятриться душа
від німого мінливого крику.
На воді замісили –
дешевий пиріг із цикут.
І регоче юрма
божевільна і ще напівдика,
Упиваючись дійством, –
Шляхетного знов розіпнуть.

На всесвітніх торгах
продаються любов і відвага.
А на згарищі честі
вмирає забуте «прости»…
За срібляники юди
й донині купують «розваги».
А на вирвах землі
проростають схололі хрести.

Відлітає мерщій
тихе літо, сповите печаллю.
Колихається ніч,
занавішена плетивом снів.
Тріпотить на суцвіттях буття
прохолода туаллю.
Стала стежка коротша
до стрічі розхристаних днів. –

Одягнувшись тепліше
у сизі ранкові тумани,
У вогнисті серпанки,
байдужість похмурих дощів,
Заплітаючи смуток
в безжальну примхливу оману,
Пробігають хапливо
в шаленстві цілунку вітрів.

Проминають роки
перевеслом блакитного раю.
Сонце тулиться нишком
до неба тремтливих долонь.
Літо звабне дівчам
рудолицим поспішно втікає,
Павутиння поклавши
у сховок мережаних скронь.

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення