Меню

Дороті КлаусПсевдонім

Роботи

Подані нижче тексти захищено законом "Про авторське право і суміжні права". Копіювати чи розповсюджувати можна тільки з дозволу автора чи адміністрації сайту.

  • Ти не чуєш
  • А можна…
  • Грудень
  • закоханий
  • Незнайомцю
  • Передчуття
  • До осені лишилось…
  • Мамо

Чому ти не чуєш,
Коли я кличу тебе,
Коли шукаю тебе
I коли сили покидають мене?

 

Чому ти не приходиш,
Коли я самотня,
Коли моє життя – відстій
I коли мені немає за що боротися?

 

Я стільки днів чекала,
Стільки ночей плакала.
Я вже не вірю, що ти прийдеш,
У мене відібрали надію.

 

Чому ти не знаєш,
Що я тут, поряд, в самому серці,
Що я не здамся перед життям,
Як тільки ти з’явишся?

 

Чому ми не можемо зустрітись
Серед натовпу схожих облич,
Серед історій з щасливим кінцем
I просто зрозуміти все без слів?

 

Я стільки днів рахувала,
Стільки ночей не спала.
Мені потрібна твоя допомога,
Я сильною так i не стала.

 

Я відпустила свої мрії,
Я забула про біль.
Ти все не приходиш,
А мені легше не стає.

 

Рани так болять,
Ноги такі слабкі.
Серце не впорається саме,
Коли ти так далеко.

 

Прийди до мене…

 

Я читала про тебе в книгах,
Чула про тебе з вуст випадкових зустрічних.
Я не зневірюся в тобі,
Але й кращою без тебе не стану.

А можна я припиню боротися?
А можна я припиню усміхатися?
А можна я покінчу з усім просто зараз?

 

Я втомилась дивитися на інших,
Я заплуталась в днях, годинах і хвилинах,
Я ходжу з тупика в тупик.

 

А можна я спакую валізи і поїду звідси?
А можна я вирву серце, яке так нестерпно болить?
А можна щоб стріли, якими в мене стріляють, стали гострішими?

 

А можна виправити старі помилки?
А можна стати бездушною, щоб всі мені стали байдужими?
А можна я припиню думати, що вчиняю правильно, а що ні?

 

Мені набридло шукати когось серед натовпу,
Мені набридло очікувати поганого день від дня,
Мені набридло бути собою.

 

А можеш Ти поговорити зі мною?

З тих пір як я залишила тебе,
А зима завітала в шумне місто,
З тих пір як ти залишився там,
А я так і не відшукала своєї душі…

 

З тих пір як всі карти відкрились,
А я так і не змогла перебороти себе,
З тих пір як завіса першого акту опустилася,
Час зупинився.

 

Ти не повинен був відпускати мене,
Я повинна була залишитись.
Я не повинна була закохуватися,
Ти не повинен був знати про це.

 

Як тільки розтане весь сніг,
А ми знову бачитимемось серед коридорів,
Як тільки подарована тобою надія згасне,
А темний туман піде за мною слідом…

 

Як тільки я знайду в собі сили підійнятись,
А твій погляд зміниться,
Як тільки завіса другого акту підійметься,
Я дам тобі знак.

 

Ти не повинен був дивитися на мене,
Я повинна була відвернутися.
Я не повинна була шукати,
Ти не повинен був знайтися.

 

Я б розповіла тобі,
Як хочу розділити з кимось увесь цей біль,
Як хочу знайти в комусь частинку себе,
Але я все залишила в грудні з тобою.

сонце, що заходить, ловить останній погляд. ти зникаєш.
в очах блиск. ти щось відчуваєш. ти гинеш.

 

ти закоханий…

 

здається: десь поряд грає знайома мелодія. ти слухаєш.
голос такий рідний. він проник в душу. ти віддав би все.

 

ти закоханий…

 

усмішка, яку не забудеш. вона справжня. ти відчуваєш.
вуста, які, можливо, брехали й ображали. ти теж не безгрішний.

 

ти закоханий…

 

сміх такий дівчачий і справжній. ти віриш.
руки холодні, а серце гаряче. ти знаєш.

 

ти закоханий. шкода, що не в мене.

Незнайомцю,
Ти так швидко залишив мене,
Наче перша закоханість.
Я хотіла тебе обійняти,
Сказати, що ти не один.

 

Незнайомцю,
Колись світ був схожий на світ,
А тепер ми занадто боїмось.
Я не хотіла розлучатись,
Мовчати про те, що хотілось кричати.

 

Незнайомцю,
Я нещодавно пізнала одну істину –
Люди думають про нас значно мене, ніж ми вважаємо.
Хіба ти про мене ще згадаєш?

 

Незнайомцю,
Я бачила твою душу –
Покинуте, беззахисне дитя.
Я хотіла допомогти,
Переконати, що ще зарано.

 

Незнайомцю,
Ми ще такі молоді,
Але наші долі вже опинилися в тупику.
Я хотіла закохатись,
Але моє серце належить тому,
Хто ніколи про це не дізнається.

На столі лежить блокнот з усіма ненаписаними віршами,
Ти можеш його розірвати й звільнити мене.
В шафі вісить мій одяг,
Ти можеш викинути його й залишити мене на одинці з правдою.

 

Безжалісно ти нищив все, що належало мені,
Без печалі в очах ти казав, що я зайва,
Так відверто й чесно ти дав знати, що не згадуватимеш мене після всього.

 

Під ліжком заховані мої таємниці,
Відкрий їх, я хочу, щоб ти знав мене до кісток.
До стіни прикована моя душа,
Звільни її, вона мучилась тут довгі дні.

 

Безрезультатно я руйнувала всі стіни, що розділяли нас.
Так брехала й самонавіювалась, думала ти повіриш,
Віддавала свободу, думала ти зрозумієш.

 

Коридором ходить моє кохання,
Знищ його, воно не має права на існування.
Вулицями блукає мої розум і совість,
Знайди і поверни їх мені.

 

Було б так чудово все забути, але…
Я пам'ятатиму цей запах цигарок, який ти намагався приховати одекалоном.
Я збережу той підсніжник – символ мого мовчання.
Я викарбую на серці твоє ім'я.
Знаю, цього разу так просто мені все не минеться.
Наша історія не скінчиться й через п'ять років.

До осені лишилось 165 днів, 10 годин і 35 хвилин,
До тебе зосталось дев'ятнадцять кроків коридором від кімнати до кухні,
До здійснення мрії потрібно почекати ще деякий час.
Ще кілька падінь і я знову стоятиму рівно.

 

До осені лишилось шість місяців,
До тебе зосталось оминути сусідню кімнату,
До нової закоханості потрібно забутись.
Ще кілька годин і, можливо, трапиться можливість.

 

До осені лишилось сотні ненаписаних віршів й листів,
До тебе зосталось ще більше незроблених справ й упереджень,
До пар лишилась якась там година.
Ще тисячі беззоряних ночей і я втрачу всі страхи.

 

До осені лишилось припинити писати про "когось",
До тебе зосталось одне маленьке слово "привіт",
До кайданів душі я мушу знайти ключі.
Ще трішки самонавійливих думок і все буде добре.

 

До осені лишилось перемріяти весну і літу,
До тебе зосталась вічність.

Я казала тобі, що в мене все добре,
Рани не кровоточать, сльози не ллються.
Я мовчала, коли ти говорила про свій біль,
Я не знала, не вміла, не шукала…
Правильні слова заховані десь так далеко.

 

Мамо, я збрехала,
Все не так, як я тобі казала.
Вибач, що в мовчанку грала
І не правильні слова обирала.

 

Ти вчила мене говорити правду
І лиш тобі одній я брешу.
Серце переповнене образ, сліз та криків.
Я намагалася змиритися, але вчора не стрималась.
Хіба вони мають право прямо в очі казати "зайва"?

 

Мамо, я знаю, що нічого не знаю,
Їх думки й слова інакші.
Зрозумій, я занадто довго боролося,
Але перемогти світ не можна.

 

Я виросла не тією, яку ти хотіла бачити на моєму місці.
Вже й не змінюся, час минув.
Мене паралізував страх, я втратила туз в рукаві, розучилася говорити.
Я перетворююсь в егоїстку, але серце досі болить без причини.
Чому світ тікає, коли я наздоганяю його?

 

Мамо, допоможи, дай пораду.
Їх слова гостріші леза ножа,
Їх вчинки – удар нижче пояса,
Їх погляди – одна лиш відраза.
Хіба вони мають право доторкатись так глибоко?

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Додати коментар

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Коментарі

23:28:57, 09 Тра 2019 | LostDoggie

Шановна Дороті Клаус, це не вірш (Ти не чуєш)- це крик душі! Прикро усвідомлювати, що всі ці вірші дійсно описують Ваш стан… Знаєте, я можу сказати, що розумію Вас, адже ці рядки, якщо чесно, влучно описують і мій стан. У цьому світі є чутливі “істинно живі” люди, які приречені на страждання, що робить їх особливо вразливими у суспільстві, а кожен прожитий тиждень у самоті- схожий на випробування. Але є й інша сторона: саме такі індивіди зустрівши потрібних людей можуть не лише “по-приколу” зустрічатися- а й показати істинний приклад кохання, що породжує синергію, внаслідок чого відкриваються нові горизонти й з’являється можливість “дихати в два рази глибше”. Не всі люди можуть пережити такі випробування, адже “ранимих” будній день у самоті б’є у кратну кількість разів сильніше ніж інших. Якщо все таки вийшло пережити ці тяжкі періоди, то люди змінюються, сильно змінюються й стають… Є душе хороші рядки однієї поетеси, я раджу Вам їх прочитати, адже вони дуже актуальні для певних людей+ вони пояснять, як змінюються люди, які пережили ці випробування (Ирина Игнатенко “Самые сильные люди – нашедшие себя”). І так: я можу поговорити з Вами.