Біографія
Василь Андрійович Симоненко народився 8 січня 1935 року в Біївцях на Полтавщині в бідній селянській родині. Дитинство без батька — той пішов іще до народження сина — загартувало його і навчило самостійно шукати опору в собі й у слові.
Освіту здобував на факультеті журналістики Київського університету. Там він зустрівся з майбутніми шістдесятниками і ввійшов у коло нового українського покоління. Перша і єдина збірка, видана за його життя, — «Тиша і грім» (1962) — несла в собі ту особливу пружність молодого таланту, що не вміє брехати.
Але найголовніші вірші Симоненка ходили у самвидаві. «Україно, ти моя молитва» — поезія-сповідь, у якій любов до Батьківщини нерозривна з болем за неї і з особистою відповідальністю. «Лебеді материнства», «Ти знаєш, що ти — людина?» — ці тексти стали крилатими ще за його дуже короткого життя.
Симоненко брав участь у протестах проти арештів 1962–1963 років і був жорстоко побитий органами держбезпеки. Після цього здоров’я різко погіршало. Помер він 13 грудня 1963 року в Черкасах від раку нирки — а можливо, від наслідків побиття. Йому було лише 28 років.
Після смерті вийшли збірки «Земне тяжіння» (1964), «Вино з троянд» (1965), «Берег чекань» (1973) — і кожна відкривала нові грані таланту, якому не дали розгорнутись. Василь Симоненко сьогодні — один із найцитованіших українських поетів. Його вірші — не тільки мистецтво. Це документ совісті.