Павло Тичина

Павло Григорович Тичина народився 23 січня 1891 року в селі Піски на Чернігівщині в родині сільського дяка. Батько грав на скрипці і навчив сина любити музику — і ця любов стала серцем усієї поезії Тичини.

Освіту здобував у Чернігівському духовному училищі і семінарії, де зближується з Михайлом Коцюбинським. Перша збірка «Сонячні кларнети» (1918) вибухнула як справжня революція в українській поезії. Тичина приніс нову музикальність, новий синтетичний образ, нову чуттєву інтенсивність — і всі відчули: народився великий поет. «Замість сонетів і октав» (1920), «Плуг» (1920), «Вітер з України» (1924) закріпили репутацію найкращого ліричного голосу свого часу.

Але далі починається трагедія компромісу. Під тиском ідеологічних вимог Тичина «прийняв» радянський канон — і його пізня творчість наповнюється одами Сталіну і порожнечею. Він пережив своїх друзів-неокласиків, яких розстріляли, і за це платив совістю.

Помер Павло Тичина 16 вересня 1967 року в Києві. Спадщина Тичини осмислюється у двох вимірах: є Тичина «Сонячних кларнетів» — один із найкращих поетів, яких дала Україна; і є Тичина радянських декад — застережливий урок про ціну виживання. Але «Сонячні кларнети» ніхто не скасує.