Григір Тютюнник

Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 року в Шилівці на Полтавщині в селянській родині. Дитинство пройшло в страшні роки: батько загинув на фронті, мати репресували, і хлопець виховувався по чужих людях. Цей досвід рано осиротілої дитини, що пізнала самотність і людську доброту в рівній мірі, ліг в основу найкращих його оповідань.

Працював на різних роботах, служив у армії, закінчив Харківський університет. Писати почав пізно — перше оповідання опублікував 1966 року, коли йому було вже 35. Але зате кожне наступне слово було продуманим і виваженим.

Тютюнник писав про село — і тільки про нього. Але його село — це не ідилічна картинка і не соцреалістичне полотно. Це живий організм, де поруч із красою природи і теплотою людських стосунків — незахищеність, бідність, самотність, смерть. Оповідання «Три зозулі з поклоном», «Климко», «Вогник далеко в степу», «Сито, сито…», «Дивак» — це маленькі шедеври, де кожне слово на своєму місці і кожен образ — точний.

Сучасники відзначали: Тютюнник пише так, що за кожним реченням чується людський подих. Іван Дзюба писав, що він — «з тих митців, про яких кажуть: народжений для літератури».

Григір Тютюнник трагічно пішов із життя 6 березня 1980 року в Києві. Йому було 48 років. Залишив відносно невеликий, але абсолютно завершений і художньо бездоганний корпус текстів. Збірки оповідань «Зав’язь», «Деревій», «Климко» — обов’язкове читання для тих, хто хоче зрозуміти душу українського村 і красу простого слова.