Андрій Малишко

Андрій Самійлович Малишко (14 листопада 1912, Обухів, Київщина — 17 лютого 1970, Київ) — поет. Автор «Пісні про рушник» і «Ми підем, де трави похилі» — двох найвідоміших у народі пісень українського ліризму XX ст. Лауреат Шевченківської премії (1964). Голос покоління, що воювало і сумувало.

Від Обухова до фронту

Народився в сільській родині під Обуховом. Закінчив Київський педагогічний інститут. У 1930-х — репортер і поет у харківських виданнях. Під час Другої світової — фронтовий кореспондент, пройшов Сталінград і все до Берліна. Фронтовий досвід ліг в основу збірок «Лірика» (1946), «Україно моя» (1946).

Пісні

«Пісня про рушник» (вірш «Рідна мати моя», 1959, музика Платона Майбороди) — одна з найвиконуваніших українських пісень. «Ми підем, де трави похилі» стала неофіційним гімном туги за рідною землею. Ці пісні поширювалися так широко, що навіть офіційна цензура не могла їх зупинити — вони стали частиною народної пам’яті.

Особливість голосу

Малишко — поет теплоти: без патетики, без маніфестів. Його «Київ», «Мати», «Осінь» — ліричний фотоальбом України. У нього є й суспільна лірика, і ode, і публіцистика — але живе він у пам’яті через пісні і ніжні інтимні вірші.

Основні твори

• «Україно моя» (поезія, 1946)
• «Лірика» (поезія, 1946)
• «Пісня про рушник» («Рідна мати моя», вірш 1959)
• «Серце моє» (поезія, 1954)
• «Дорога під яворами» (поезія, 1964)