Роботи
З весною наодинці. Мовчить вона і я…
Від березня до травня – квітуча самота…
Від німоти до крику – один лиш помах вій.
З тобою наодинці. Та ти, на жаль, не мій.
Тримай мене за руку, хоча б у снах своїх,
Лети мене до мрії, мандруй мене до втіх.
Малюй мене і втілюй, світи і окриляй,
Цілуй до напівсмерті і дихати не дай.
Не дай мені проснутись, і рук не відпусти,
Здається, аж до краю я можу так іти…
З весною наодинці. Про що вона мовчить?
Можливо, мною стати бажає хоч на мить?..
Пахне весною і трохи мріями,
нестрункими римами
будую свій новий ефір.
Тримаю у долонях ранок і вечір,
розкладаю на партитури
мелодію вітру –
у мене свої секрети з ним.
Як це добре: не знати, що чекає попереду,
але не впізнати своє "завтра" – поганий сюжет.
Плекай у серці вічний березень,
навіть якщо надворі невпевнений сонячний день.
Є у зимі щось таке невибачене,
Щось винувате і трохи вимучене,
Холодно сказане й кригою глянуте,
Вітром обпечене й сонцем обмануте.
А до весни іще зо три вічності –
Голі дерева і німому відчаї.
Чаєва чашка до дна наповнена,
Щойно заварена, мріє втомлено.
А до весни іще серце кригою
Тричі укриється, зійде відлигою…
Є у зимі щось таке приречене…
Чашка гаряча рятує втечею…
Осінь встеляє під ноги щастя багряне.
Сипле спогадом теплим, сном огортає.
Бабине літо тремтить в павутинні мрійливо,
Сонцем осяяне, чарами жовтня сповите, дрімає. .
Я не повірю – і спокій шукатиму в пледі із вовни.
Чай обліпиховий гріє майбутнім коханням.
Стишуйся, серцю, кроки почуй випадкові…
Осінь встеляє під ноги щастя багряне.
Додати коментар
Будь ласка, пишіть конструктивно і поважайте думку автора та інших читачів.