Меню

“G.A.M.E.R.” повністю написаний фентезі роман

Букнет “G.A.M.E.R.” повністю написаний фентезі роман

“G.A.M.E.R.” повністю написаний фентезі роман

Запрошую почитати! Роман з двох частин, написаний повністю, викладатиму часто!

Анотація до книги “G.A.M.E.R.”

https://litnet.com/uk/book/gamer-b160422

 

Ця книга є повністю готова, буду викладати десь двічі-тричі на тиждень!!! =)) якщо авжеж знайде свого читача!

 

 

Уривок для ознайомлення або як воно починається =) 

Темно. Хочу розкрити очі, але чомусь не можу… Не можу поворухнутися. Хочу вдихнути повітря, але легені не хочуть працювати. Втома. Відчуваю себе ніби на дні океану. Тут глибоко, мені не виплисти, не цього разу. Дотик до щоки, до губ… Що?

Хлопець на вид років сімнадцяти-вісімнадцяти різко відкрив очі.

Над ним нависала досить висока зеленоока дівчина років п’ятнадцяти. 

Та ні, не п’ятнадцяти… — брюнет опустив погляд на груди дівчини. — В п’ятнадцять такого не буває. — різкий удар по голові і знову я йду на дно океану…

— Досить уже вмирати! — пролунав злегка писклявий голосок прямо над моїм вухом — Збоченець, я тобі не рятівниця якась. Ау! — дівчина ще раз стукнула незнайомця по голові.

— Де я? — хлопець ще раз спробував відкрити очі.  

Цього разу він нарешті зустрівся з дівчиною поглядом. 

Її очі були зелені, кольору нещодавно скошеної трави. Вона кусала злегка повненькі губки і забавно морщила маленький кирпатий носик. Її досить симпатичне, приємне обличчя, обрамляли руді локони довжиною трохи нижче плечей, а її бюст, хоч і був прикритий зеленою кофтою з відкритими плечима і довгими рукавами, все одно трохи бентежив. На ноги дівчини була одягнена досить коротка чорна спідниця, з-під якої опускалися смугасті чорно-білі панчохи.

— Окраїна лісу бажань. — дівчина злегка посміхнулася і ковзнула поглядом по хлопцеві.

Тонкі аристократичні риси обличчя, спортивна статура, але при цьому такі тендітні зап’ястя. Одягнений він був у чорні штани і піджак, з-під якого було видно чисто-білу сорочку.

— У мене марення… — хлопець торкнувся потилиці кінчиками пальців. — Який ще ліс… Нічого не пам’ятаю. І голова болить.

— Болить? — дівчина провела маленькою долонькою по потилиці і заглянула брюнету в очі.

— Вже ні… — хлопець злегка здивовано моргнув. — І все ж, дівчино… Я, здається, непогано приклався до землі. Не підкажете мені, як я тут опинився?

— Як і всі. — дівчина енергійно махнула рукою. — З дерева. Ти впав поруч зі мною. Отже, теж з людської Англії.

Брюнет обернувся до дерева позаду себе.

Схоже на якийсь двохсотлітній (або старший?) дуб, ось тільки листя у нього… Синє? 

Хлопець ще раз озирнувся навколо себе: вся трава, чагарники і крони дерев замість звичних відтінків зеленого палахкотіли відтінками синього і бузкового.

— Але що тут відбува…

Хлопцеві не дали договорити — дівчина поклала пальчик до його губ.

— Тихо… Починається. — пошепки сказала вона, спрямувавши свій погляд вперед. 

Хлопець замовк і теж подивився в тому напрямку.

Метрів за п’ятдесят від них, на якійсь сталевій платформі, без опори, почало підніматися троє чоловіків в сірих костюмах. В руках того, що був посередині, було щось на кшталт рупора.

— Дві з половиною тисячі молодих дарувань магії, Я, Віктор П’ятий, радий вітати вас тут, на нашому Королівському турнірі. Полем для королівського турніру цього разу послужить Ліс Бажань, на околиці якого ми вас і скликали. Ваше перше випробування на допуск починається прямо зараз. — сіроокий сивий чоловік міцної статури плеснув у долоні і між стоячими навколо імпровізованої арени людьми і лісом виникла бездонна прірва, протяжністю метрів сто. — Все що вам потрібно — перебратися на той бік. — чоловік ще раз плеснув у долоні і з іншого боку прірви до хлопців потягнулися кореневища дерев. — перебиратися можна тільки по кореневищам, без магії. — Чоловік посміхнувся. — Час пішов.

— Ніби ж не дуже важке завдання. — зітхнув брюнет, стягуючи з себе чорний піджак і кидаючи його на синю траву. — Гей, ти йдеш? — хлопець потряс дівчину за плече.

— Без магії… — пошепки вимовила дівчина. — Я не впораюся, боюся висоти…

— Навіщо тут магія? Впораєшся. — брюнет встав з синьої трави і, взявши дівчину за руку, потягнув за собою до прірви.

— Навіть дна не видно. — хлопець подивився вниз, а потім озирнувся навколо.

Ніхто не поспішав йти по напівпрозорому корінню дерев, завтовшки всього-навсього сантиметрів п’ять.

— Ніхто не йде. — губи дівчини злегка зблідли, і вона інстинктивно стиснула руку хлопця.

— Все не так страшно, як виглядає. — брюнет злегка посміхнувся і, відпустивши руку, ступив до найближчого кореня.

Він зробив перший крок, прикрив очі, потім зробив ще один обережний крок, інстинктивно розвівши руки в сторони. Третій крок уже був більш впевненим, хлопець посміхався. 

— Як тебе звати? — звернувся він до дівчини, що залишилася позаду.

— Рін … — дівчина з побоюванням поглядала на хлопця.

— Йди за мною, Рін, ми переможемо. — брюнет зробив ще пару кроків вперед і обернувся на одній нозі назад, в сторону дівчини, поклавши руки в кишені чорних брюк. — Закрий очі і просто йди вперед.

— Але… — спочатку дівчина сумнівалася, та все ж заплющила очі і зробила перший крок.

— Розумниця. — брюнет продовжував посміхатися. 

В правій кишені він намацав щось кругле, розміром з монетку, але точно не металеве, бо воно було не холодним.

— Ще крок.

Дівчина слухняно зробила ще один маленький крок.

— А тепер — дожени! — хлопець знову обернувся на одній нозі вперед і мало не побіг по кореню, вирішивши, що, коли виникне вільний час, обов’язково подивиться на дивну знахідку в кишені. 

 

Оригінал статті на litnet.com: “G.A.M.E.R.” повністю написаний фентезі роман

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення