25 тисяч, 12 тисяч чи 930 гривень: скільки письменники отримали за дебютний роман

2021-02-26 16:19:00 Марія Бліндюк

Спершу цей матеріал мав бути інструкцією – як видати дебютну книжку, якщо у вас є гроші. Але за цим запитом гугл видає сайти видавництв, які мають цінник і друкують будь-що. А самвидав передбачає не тільки самостійне опрацювання тексту з редагуванням, версткою, реєстрацією, а й самостійний піар книжки після її публікації. Тому доцільніше розібратися, як потрапити з рукописом до видавництва та скільки грошей за це можна отримати.

За кордоном платять до 15 тисяч доларів

На сучасному українському книжковому ринку представлені конкурси від деяких видавництв, що не тільки видають рукописи переможців, але й виплачують гонорар автору чи авторці. Зазвичай прибуток від опублікованої книжки має складатися з гонорару та роялті – відсотку від проданих примірників.

За кордоном сума гонорару варіюється від 1000 доларів до 15000, та, як і в Україні, залежить від медійності авторки або автора, адже це прямо вплине на комерційний успіх видавничого проєкту. Гонорар може виплачуватися авансом – щоби в автора була можливість працювати над незакінченою книжкою.

Виявилося, що в Україні трапляються найрізноманітніші досвіди: від одноразового гонорару без роялті до заповітних тисяч.

Артем Чех, “Цього ви не знайдете в Яндексі” – видавництво “Фоліо”, 2007

За книжку “Цього ви не знайдете в Яндексі” я отримав одноразову виплату 930 гривень. Я додав ще 200 і купив свій перший ноутбук. Я взагалі нічого не очікував. Знав, що щось мають заплатити, але якою має бути сума – не мав ані найменшого поняття. Був щасливий, що надрукували. Решта – приємний бонус. Це вже зараз я розумію, що це був не гонорар, а, радше соціальна допомога видавця наївному дебютанту.

Перший рукопис я надіслав чи не у всі відомі видавництва. Відповіла, здається, лише “Кальварія”, мовляв, дякую, але ні.

Важко було, коли книжка вже вийшла. Вона ніби змушувала до чогось, а я, власне, ні до чого не був готовий. Ні до виступів, ні до спілкування з читачами. Хотілося сховатися, що я успішно й робив: прогулював автограф-сесії, не з’являвся на зустрічі з читачами й не відповідав на дзвінки піарників видавництва. Певно, звідтоді намагаюся уникати публічності. Дитяча травма.

Про помилки в процесах підготовки книжки я міг би книжку написати. Навіть дві. Перший досвід – суцільні помилки. Розраховуюся за них досі. Тепер, принаймні, маю десятки гуль і знаю всі місця, де розкидані граблі.

Макс Кідрук, “Мексиканські хроніки. Історія однієї мрії” – видавництво “Нора-Друк”, 2009

Спершу зазначу, що за умов цивілізованої співпраці з видавцем гонорар не є фіксованою сумою. Я отримую роялті з кожного проданого примірника, а це означає, що гроші надходять за роман постійно, поки він перевидається. Моєю першою опублікованою книгою був тревелог “Мексиканські хроніки”. Аванс за нього складав 1500 гривень, і ця сума навіть за тодішнім курсом долара була нікчемною.

На щастя, я тверезо оцінював можливості українського літературного ринку, а тому не мав завищених очікувань. Чи така сума мене влаштовувала? Певна річ, ні. Що і стало поштовхом до зростання, причиною постійних намагань вигадати щось нове, бути на крок попереду.

1500 гривень – це мізер, та попри це я жодної миті не сумнівався, що врешті-решт зможу зробити літературу професією.

Видавці самі прийшли до мене після конкурсу “Коронація слова-2009”, і я обрав того, хто був найпершим. Найважче було працювати над книжкою кожного дня, не маючи певності, що роман колись опублікують.

Олександр Михед, “АмнезіЯ” – видавництво “Електрокнига”, 2013

Мій гонорар за дебютну книжку був мінус кілька тисяч валютних зберігань, які я вклав у створення мультимедійного проєкту “АмнезіЯ” – сюди входила розробка сайту, дизайнів, гонорари всім учасникам процесу. А вже після того, як проєкт побував у Берліні на фестивалі, а уривки були перекладені кількома мовами, – була надрукована сама книжка. Видавництво “Електрокнига”. Наклад 160 примірників. Антон Санченко і його “Електрокнига” – єдиний видавець, який повірив, що книжка “Амнезія” має право на існування.

Головна порада юним авторкам і авторам – не думайте, що видавець завжди знає краще за вас. Важливо розуміти – не обов’язково приймати всі правки, всі підказки тощо. Ставтеся до всього цього, як до порад, що варто обговорювати. І завжди шукати спільних рішень.

Гаська Шиян, “Hunt, doctor, Hunt!” – “Видавництво Старого Лева”, 2014

Із виданням мені пощастило, бо я, назбиравши першу жменю нотаток, написала “Видавництву Старого Лева”. Ми були тепло знайомі з ними з літтусовки та Львова, й у мене було вже мінімальне реноме після перекладу “Світло згасло в Країні Див” Ді-Бі-Сі П’єра, а також певна аудиторія у фейсбуці. Одразу отримала відповідь дописувати роман і була цьому дуже щаслива. Досі вдячна видавництву, що пішли на цю авантюру.

Гонорар на цьому етапі не обговорювався, найбільш важливо мені було видати першу книжку, і я добре розуміла, що жанр обрала не для широкої читацької аудиторії, тому для видавництва цей проєкт не буде особливо прибутковим.

Загалом я досі не розглядаю письмо як джерело стабільного доходу, а надходження від нього сприймаю як приємні епізодичні бонуси. Насправді це добре і для творчої свободи.

Остап Українець, “Малхут” – видавництво “Фабула”, 2017

Наскільки пригадую, перший гонорар був 12 тисяч гривень. Я тоді поняття не мав, скільки платять за книжки авторам, хоча знав, що робота перекладача прибутковіша. Багато хто починає видаватися взагалі своїм коштом, тому для мене важливішим було те, що мене видадуть, а не що я зароблю.

Видавництво шукалося менш як тиждень – я просто розіслав рукопис у всі видавництва, яких він міг би зацікавити. “Фабула” відгукнулася першою, і поки що я не мав підстав жалкувати про те, що все склалося так.

Світлана Тараторіна, “Лазарус” – Видавнича група “КМ-Букс”, 2018

Я знала свій гонорар ще до того, як підписала угоду з видавництвом. Річ у тім, що мій дебютний роман “Лазарус” переміг у конкурсі рукописів від “Видавничої групи КМ-Букс”. Усього в конкурсі взяло участь приблизно 300 рукописів. Перше місце отримало 25 тисяч гривень.

Не знаю, чи в автора-дебютанта є ще якісь очікування, крім як побачити свою книгу на папері. Тоді я була шалено щаслива від перемоги в конкурсі і вважала премію приємним доповненням до основної нагороди – виходу роману в одному з найуспішніших видавництв України.

Знаю, що сума першого гонорару варіативна. Залежить від видавництва, накладу, жанру, навіть особи автора. Скажімо, публічна людина, автор із великою аудиторією в соціальних мережах, може претендувати на вищий гонорар. Дебютант – завжди ризик для будь-якого видавця. Автор має це розуміти.

Я вважаю “Лазарус” успішним видавничим проєктом. Мені пощастило з видавцем, який охоче йшов на всі авантюри, запропоновані з мого боку. Ілюстратор Ігор Дунець зробив саме ту обкладинку, яку я хотіла. Крім того, допоміг мій досвід роботи в піарі. Якщо говорити, що хотілося би врахувати під час роботи з другою книгою – це ширший презентаційний тур і масштабніші акції в межах презентації роману. Сподіваюся, зовсім скоро я зможу розказати про це предметніше.

Таня Калитенко, “Антеро” – видавництво “Темпора”, 2020

Ми всі живемо у світі, де розмір гонорарів – це щось на кшталт Лорда Волдеморта – його ніхто не називає вголос. І як би мені не хотілося порушити це правило, та все ж я лишуся в межах заданої соціальної норми. Скажу лише, що це не ті гроші, від яких можна втратити голову, але це й не дві гривні. Назвімо це сумою “на почин”.

Від древнього початку я надіслала свій роман на конкурс від видавництва КМ-Букс, проте заздалегідь розуміла, що мій жанр (а точніше – позажанровість) не надто корелюють із цим видавництвом. Плюс мій текст тоді був не таким, яким би мав бути – він не був готовим на 100%. Тож я проаналізувала ринок і виокремила кілька видавництв, яким мій текст міг би здатися цікавим.

Я звернулася до “Темпори”, адже це видавництво працює з молодими авторами, не орієнтується на конкретний жанр, а також часто видає книжки про Фінляндію, тому що сюжет мого тексту розвивається на теренах Суомі.

Я терпляча й готова зіштовхнутися з будь-яким вердиктом, але це вперше я дала комусь сторонньому почитати мій художній текст, що більший за дві-три сторінки. І це попри те, що до того я багато писала літературної критики, наукових статей і доповідей. Але це був інший рівень, глибший, інтимніший і тендітний.

Друга важка річ – підписування книжок, як би це дивно не звучало. По-перше, мені досі важко ідентифіковувати себе як письменницю. По-друге, на початку я впадала в ступор, коли люди просили підписати їхні примірники. Якось я навіть запитала читачку: “А що писати?”. Це було ніяково. Але з практикою рука набивається, і я навіть полюбила це діло.

Критично не вистачає статистики

Коментарі в цьому матеріалі розташовані в хронологічній послідовності – за роком виходу першої книги. Загалом можна припустити, що ситуація покращується, а в людей з’являються варіанти, де саме видати свій перший рукопис.

Книжковому ринку досі суттєво бракує статистичних даних, що могли би показати загальну картину замість поодиноких суб’єктивних досвідів. Проте з’являються літературні резиденції та стипендії, що допомагають не тільки видати чи пропіарити книжку, але і прокурувати її написання.

Оригінал статті на Читомо: 25 тисяч, 12 тисяч чи 930 гривень: скільки письменники отримали за дебютний роман