✨❄️❄️ Уривок з твору+візуал❄️❄️✨
З цими словами мій захисник зривається з місця і йде через натовп прямо до цього мерзотника. Вони про щось говорять, потім він врізає йому прямо в ніс. Той у нокауті падає. Гера нахиляється і щось повідомляє на вухо, його противник старанно киває, показуючи, що все зрозумів.
— А ти завжди заступаєшся за незнайомих? — питаю, коли красень повертається до мене.
— Чому незнайомих? Сьогодні ми зустрічалися з тобою двічі: перший раз на ковзанці, а другий — коли ти врізалася в мене на повороті коридору, — підморгує мені, — і зауваж, обидва рази ти падала, а я тобі допомагав.
— Це тонкий натяк на те, щоб я подякувала? Ну, тоді дякую.
— Нема за що. Що ти робиш завтра ввечері?
— Ти не повіриш, готуюся до свого весілля…
— Вау… начебто молода ще. До чого такий поспіх? Чи не за того роздовбая виходиш заміж, який тобою опікувався на ковзанці?
— По-перше: не твоя справа. А по-друге, твоя дівчина теж не подарунок, — ось так… ну, бісить мене його Барбі, що тут поробиш?
— Адже я тобі подобаюся, правда? — схрещує руки на грудях і відкидається на спинку стільця.
Підсуваюсь до нього якомога ближче і нахиляюся так, щоб наші обличчя були на одному рівні. Тягнуся до його вуха і пошепки солодко вимовляю:
Коли слова застрягли всередині.
Страх білого аркуша — це не відсутність таланту, а сигнал про втому або тривогу. Поверніть собі легкість письма разом із терапевтом Іриною Гавалешко.
Повернути натхнення →— Так само як я подобаюся тобі…
Потім підіймаюся з-за столу, і задоволена своєю перемогою, збігаю геть від нього.
Книгу прочитати можна ТУТ.
Додати коментар
Будь ласка, пишіть конструктивно і поважайте думку автора та інших читачів.