Що таке крипіпаста та як вона пов’язана з фільмом “Backrooms: Залаштунки”

Крипіпаста вийшла з-під контролю? А точніше — як і будь-який живий і справжній інтернет-фольклор — ніколи ні під чиїм контролем не була, органічно розвиваючись через фантазію спільноти.

Анна Давидова для Суспільне Культура розповідає, як став популярним інтернет-феномен Backrooms, кіноекранізація якого від культової студії А24 вийшла в український прокат.

Що таке крипіпаста?

Термін “крипіпаста” походить від creepy (моторошний) та copypasta (текст для масового копіювання та вставлення). Цей жанр, по суті, є сучасною формою фольклору, що фактично трансформував знайомі з дитинства міські легенди-страшилки у вірусний інтернет-контент, де межа між вигадкою та реальністю свідомо розмивається завдяки анонімності авторів та ефекту колективної творчості.

Феномен крипіпасти почав активно формуватися в середині 2000-х, розпочавшись на англомовних платформах та іміджбордах, таких як 4chan та Reddit. Ці популярні майданчики забезпечували інтернет-страшилкам миттєву глобальну вірусність, тож анонімні пости перетворювалися на світові культурні коди.

Перші масштабні крипіпасти з персонажами, як-от Слендермен (худий безликий чоловік у чорному, що викрадає дітей) чи Рейк (блідий гуманоїд з довгими кігтями, який мешкає у лісах і закинутих будівлях та іноді нападає на людей), довели, що колективна уява користувачів мережі здатна генерувати монстрів, які за силою впливу не поступаються класичним.

На відміну від авторських літературних горорів, крипіпаста живиться ілюзією автентичності. Її популярність у мережі зумовлена культурою “спільного володіння” контентом, де відсутність єдиного автора чи авторки дозволяє історії мутувати, обростати новими деталями. І, врешті-решт, навіть здійснювати квантовий стрибок до Голлівуду: як просто зараз це робить крипіпаста Backrooms (вона ж — “Залаштунки”).

Горор-подорож у “міжбуття”

Історія “Залаштунків” (The Backrooms) розпочалася у 2019 році з одного-єдиного анонімного посту на платформі 4chan. Користувач опублікував зернисте фото порожнього офісного приміщення із жовтими шпалерами, залитого холодним світлом люмінесцентних ламп. А інший анонім додав до цього знімку моторошний текст, який задав настрій і концепт “Залаштунків”.

Так народився міф про нескінченний лабіринт, де час і логіка перестають існувати. Цікаво, що реальним прототипом цього “цифрового пекла” виявився звичайний магазин товарів для хобі у штаті Вісконсин, сфотографований під час реновації ще у 2002 році.

“Залаштунки” — це класичний приклад так званих лімінальних просторів: від латинського limen, що буквально означає “поріг”. У психології та антропології лімінальність — це стан “міжбуття”, перехідний етап, коли людина вже залишила одну точку, але ще не дісталася іншої. А лімінальні простори — архітектурне втілення цього стану: порожні коридори готелів, пусті зали очікувань аеропортів о третій ночі або безлюдні торгові центри. Природа цих просторів транзитна: вони існують лише для того, щоб ви крізь них пройшли. Та коли такий простір стає не проміжною, а кінцевою точкою, виникає когнітивний дисонанс: мозок бачить знайомі декорації, призначені для натовпу, але відсутність людей робить їх “неправильними”, мертвими, сюрреалістичними та жаскими.

Ми відчуваємо підсвідому загрозу, оскільки ці локації позбавлені свого функціонального призначення. Порожнеча провокує кенофобію — страх перед пустим простором, де немає де сховатися, а кожен звук власного кроку здається чужим. До того ж лімінальні зони позбавляють нас орієнтирів: вимикають наше відчуття часу та простору, залишаючи наодинці з первісним страхом бути загнаним у кут у місці, яке взагалі не мало б існувати.

Аматорський YouTube-серіал, який вразив студію А24

За межі нішевих форумів любителів страшилок феномен “Залаштунків” на початку 2022 року вивів 16-річний тоді Кейн Парсонс (YouTube-блогер Kane Pixels), який за допомогою програм Blender і Adobe After Effects створив вебкороткометражку “Залаштунки: Знайдені плівки” (The Backrooms (Found Footage)). Відео, стилізоване під аматорський відеозапис 1990-х, миттєво стало вірусним, зібравши сотні мільйонів переглядів на YouTube і перетворивши статичну картинку на розгалужений науково-фантастичний всесвіт. Кейн не просто налякав глядачів, а дослідив глибинну тривогу перед “індустріалізованою монокультурою” та ізоляцією.

“Для мене «Залаштунки» — це результат суспільного виснаження від засилля індустріалізованої монокультури. Наш мозок виснажується, намагаючись знайти сенс і конструкт у незв’язному шумі та повторюваних патернах, які нон-стоп продукує сучасне суспільство. І виникає конспірологічне мислення. Тож легко уявити, наскільки жахливо було б, якби це нескінченне повторювання і безсенсовність були вашим існуванням назавжди, і все, що ви могли б робити, — це переживати це знову і знову”, — пояснює своє бачення Кейн Парсонс.

Перша короткометражка Парсонса набрала 20 млн переглядів на YouTube вже за два тижні після публікації. Тож не дивно, що хлопець став розвивати проєкт — і зрештою зробив власний аматорський вебсеріал на 22 епізоди, які загалом сьогодні мають понад 216 млн переглядів. Серіал Парсонса породив власну онлайн-екосистему з фанатських сабреддітів та YouTube-відео, що детально розбирають канон.

“Залаштунки” дісталися й Голлівуду: A24 вирішила зробити з крипіпасти повнометражний художній фільм і зняти його запросила самого Парсонса, який у 20 років став наймолодшим режисером в історії проєктів цієї культової студії.

Від продюсерів “Закляття” і “Дивних див”

На допомогу талановитому аматору Парсонсу А24 запросила досвідчених професіоналів. Сценарій написав Вілл Судік (відомий за роботою над серіалом “Світ Дикого Заходу”), а продюсерську підтримку забезпечили такі майстри горор-жанру, як Джеймс Ван (“Пила”, “Закляття”) та Шон Леві (“Дивні дива”).

Сюжет стрічки “Backrooms: Залаштунки» переносить нас у 1990 рік. У центрі історії — Кларк (у виконанні номінанта на “Оскар” Чіветела Еджіофора), звичайний продавець меблів, який випадково у підвалі свого виставкового залу відкриває портал у нескінченний лабіринт жовтих кімнат. Приголомшений відкриттям, Кларк залучає свою скептично налаштовану працівницю Кет (Лукіта Максвелл) та її хлопця Боббі (Фінн Беннетт), щоб допомогти скласти карту цього тривожного простору неможливо сконструйованих кімнат і коридорів. Але одного дня Кларк зникає, і його психотерапевтка Мері Клайн (цьогорічна оскарівська номінантка Ренате Реінсве), протистоячи власним похованим травмам, відправляється у Залаштунки в пошуках Кларка, відповідей та… виходу.

Щоб створити на екрані простір Залаштунків, який би максимально відповідав оригінальній крипіпасті, художник-постановник Денні Верметт витратив місяць на проєктування шпалер, провівши 50 тестів камери на 50 різних принтах у ледь помітно відмінних відтінках жовтого.

Верметт і Парсонс, працюючи з артдиректором Аланом Дерксеном та декоратором Тревором Джонстоном, три місяці будували 30 000 квадратних футів (приблизно 2800 кв. м) Залаштунків у чотирьох окремих павільйонах. А для оформлення цього простору було надруковано 32 000 квадратних футів (майже 3000 кв. м) шпалер “правильного” кольору і закуплено 27 000 квадратних футів (2500 кв. м) специфічного килимового покриття.

Створення імерсивних декорацій для фільму виявилося навіть занадто реалістичним, через що координаторам знімань доводилося створювати щоденні карти, щоб актори та знімальна група не заблукали серед лабіринту кімнат.

Для Парсонса перший вихід на знімальний майданчик “Backrooms: Залаштунки” став одним із найбільш пам’ятних днів у житті. “Коли на майданчику ти, як і Кларк, проходиш крізь стіну у Залаштунки, все виглядає точно так само, як ти уявляв це за вебсеріалом, — із захватом каже молодий режисер. — Задумуючи фільм, ми намагалися зберегти те саме відчуття і той самий спосіб подання інформації, що й у вебсеріалі. Але з поступовим додаванням більшого візуального та розповідного наповнення, щоб дістатися до суті — до механізму, за яким працює це місце. Звідки Залаштунки черпають ресурси? Звідки вони взагалі взялися? З чого себе будують?”.

Фанати оригінальної крипіпасти міркують над цими питаннями ще від 2022 року, коли онлайн-спільнота почала створювати й поширювати власні варіації та пояснення потойбічного царства Парсонса. Легенда про Залаштунки постійно розвивається, залишаючись активною в потужних фанатських спільнотах на Reddit, Wiki, YouTube та Discord, учасники яких надзвичайно уважні до кожної нової виявленої деталі цього захопливого світу.

І хоча стрічка розкриває нові факти, які напевно поглиблять лор Backrooms для фанатів, вона також запрошує до перегляду і зовсім нову аудиторію, для якої цей фільм буде першим знайомством із тривожним і гіпнотизувальним світом Залаштунків.