Чому одні книги хочеться читати, а інші – ні?

   Якщо спростити, то є два погляди на світ.

    Перший : що матерія породжує свідомість. На цьому стоїть сучасна наука та більшість сучасної інтелігенції, і письменників в тому числі.

    З цього погляду – для того, щоб писати якісно, щоб твої твори читали – потрібно працювати над вдосконаленням письменницької майстерності, закручувати інтригу, шукати нове, незбагненне – те що ніколи не писали до тебе. І так далі. Не буду в це заглиблюватися.. Про це багато написано розумними людьми…
     Але як показує досвід, досягти успіху таким чином доволі складно. А втриматися на такому рівні, ще складніше.

     В одному з коментарів мене назвали” дивним”, ніби не з цієї планети. І це було правильно підмічено. Бо я маю інший погляд, який є доволі “маргінальним” на думку панівної наразі інтелектуальної парадигми.
     Моя позиція в тому, що саме свідомість первинна – і саме вона є тою “живою водою”, яка оживляє матерію, яка надихає нас, яка чіпає, яка не залишає байдужим. Саме свідомість формує Реальність. Саме вона робить для нас життя, стосунки та й твори солодкими…

       І беручи до уваги це бачення – для написання хорошого твору – окрім письменницької майстерності (без неї теж ніяк) потрібно максимально, як кажуть, “вкладати душу” у твір. Скільки ти вклав своєї “живої свідомості” – настільки твір і чіпає, настільки він, якщо і не подобається, то принаймні не залишає байдужим.
       Саме тому, я собі пояснюю, чому часто нові автори пишуть дуже хороші, а майстри – хоч, і якісно з точки зору літератури – але нецікаві для читача твори. Новачок “вкладає душу”, а майстерний ремісник штампує хоч і інтелектуально довершенні , але ” бездушні ” твори,

      Все, вищевикладене є суб’єктивною думкою автора, і не претендує на Істину в останній інстанції.