Ласкаво просимо до Малефича: Місто, де навіть сонце світить холодним білим світлом

Якщо ви шукаєте історію про шляхетних лицарів у блискучих обладунках або ідеальних героїв, які рятують світ одним поглядом блакитних очей — ви помилилися дверима. За ідеальними типажами та ванільними зітханнями звертайтеся до авторів-ідеалістів або в розділ любовних романів. У нас тут інший «контент».

Малефич — це не казка. Це українське містечко, де під вивіскою старого гастроному може ховатися вхід у марево, а замість безпритульних псів підворіттями тиняються Сновиди. Тут пахне не кавою, а паленою сіркою, іржавим залізом та ядучим «Аш-два-Ес».

Наш герой, Данило — не «білий і пухнастий».

Він — лейтенант із важким характером і ще важчим минулим. Хлопець із гарячою кров’ю, вихований опером старої закалки, який звик спочатку діяти, а потім розбиратися з наслідками. Він не буде виправдовуватися за свої методи. Якщо треба підсипати проносного кар’єристу-викладачу або вгатити рюкзаком по пиці Чорту звичайному — він це зробить без вагань.

У Малефичі закон працює за своїми, часто кривими правилами. Тут оперативники — це напівконтужені, напівпрокляті мужики, які знають: якщо тіло не спалити до попелу за сорок днів, воно стане коконом для демона.

У програмі екскурсії:

Сновиди, що вилизують ваші вікна довгими слизькими язиками.

Чорти звичайні, що перетворюють людину на агресивного вбивцю за один укус.

Вередухи, які рятують вам життя за кілограм шоколадних цукерок (і бодай би вам не заборгувати їм решту!).

Це Малефич, панове. Місто, де смерть не гарантує, що ваші проблеми закінчилися.

Готові зазирнути за лаштунки? Тоді заходьте, але не наступайте на піктограму — знесети крейду на контурі — начувайтеся!..