Хочу з вами серйозно поговорити про ШІ…

Вчора вечором гортав блоги інших авторів і наткнувся на одну авторку. В коментарях на неї просто накинулися купа людей за те, що вона в своїх текстах використовує ШІ для редактури чи шліфування розділів до блиску, як я люблю казати.

І для мене це реально шок. Ми живемо у час таких технологій, які доступні кожній людині безкоштовно, швидко і неупереджено. Так, можливо, сам по собі ШІ пише дуже пластмасово. Але якщо після того, як він щось відредагував чи переписав, ви заходите, декілька разів усе перечитуєте, змінюєте те, що вам не подобається і повертаєте своє — то в чому проблема?

Особисто я вже вам казав раніше: у мене на фінальній стадії, перед тим як розділ піде у файл з готовими розділами, він проходить ШІ-редактуру. ШІ просто шукає слабкі місця, якісь сюжетні дірки, криві чи незручні діалоги і, звісно, орфографічні помилки.

Він мені це все видає, буває навіть каже: “У тебе цей абзац, розділ чи речення написане якось незрозуміло і хаотично, давай я приведу його в порядок”. Я, звісно, погоджуюсь, бо мені цікаво, як воно буде виглядати. Якщо подобається — залишаю, ні — то ні.

Але я впритул не бачу тут якихось «ШІ-пустишок», як кажуть інші автори. Якщо історія моя, сюжет і розділи пишу я, а ШІ просто вносить правки — то де тут плагіат? Я не розумію.

І ще хочу наголосити для критиків: люди, “—” (дві риски) — це тире, а одна “-” — це дефіс. Так писали ще класики, це нормально. Тому не кенселіть авторів і читайте те, що вам реально подобається, а не шукайте, до чого б придратись і тикнути автору: “О, тут слід ШІ видно”.

Напишіть свою думку в коментарях, що думаєте про це?

Читати мою нову книгу тут!