Тож навіщо прийшов?

— Мені треба поговорити з Артуром Филиповичем… 

— Ти що, самогубець? — щиро дивується начбез. — Мало тобі минулої «розмови»? 

— Це важливо… 

— Це безглуздо! Але якщо ти мазохіст — заходь. Пропустити! — командує охоронцеві, йдучи слідом за мною.

Знизую плечима й заходжу у хвіртку. Двері з противним скреготом зачиняються за нами. Усе, вороття немає… 

Під ложечкою неприємно смокче, тілом пробігає дрижаки. Я не мазохіст, і те, що на мене чекає, зовсім не тішить. 

— У мій кабінет, — командує Назаренко. 

Добре хоч не одразу в підвал. Але не думаю, що мені це сильно допоможе.

Побачивши біля кабінету двох кремезних хлопців, пригальмовую, озираючись на Григорія Юрійовича. 

— А ти на що чекав? Оркестру й накритий стіл? — усміхається Назаренко, підштовхуючи мене в «люб’язно» відчинені одним із бугаїв двері. 

Психологічна підтримка

Вашому «внутрішньому автору» потрібна опора.

Писати в часи змін — важко. Дозвольте собі професійну підтримку від психотерапевта Ірини Гавалешко, щоб знайти ресурс для творчості та нові сенси.

Отримати підтримку →

Заходимо всередину, ті двоє — слідом. 

— Отже, навіщо прийшов, самогубець-аматор? — починає Назаренко, демонстративно знімаючи піджак і закочуючи рукави. 

ПРИНЦЕСА ТА ГОРИНИЧ

Оновлення щодня о 00:00