Рецензія на роман Ларії Ковальської Джерело

Тема сімейних стосунків — одна з моїх найулюбленіших, як, втім, і тема кохання. Саме вони змусили мене звернути увагу на твір Ларії Ковальської ДЖЕРЕЛО. Це не перший твір автора, який я читаю, і від попередніх у мене залишилося приємне враження. Це і обумовило мій вибір на МАРАФОНІ Тетяни Гищак. 

Отже перед нами сучасний любовний роман в центрі уваги якого родина Демиденків, де споконвіку всі були педагогами. Дід Улас — директор сільської школи, бабця — вчителька,  їхні сини з дружинами, хоч і мешкають у місті, теж викладають у школі. Є у баби і діда двое внучат, по одному від кожного з синів, — Артем і Тарас. Артем не надто переймається турботами про старше покоління, а Тарас любить діда і бабу, залюбки відвідує їх і допомагає по господарству. Дід впевнений, що внуки підуть по його стопах, але… втручається життя. На початку двохтисячних обидва сини діда Уласа кидають роботу в школі і засновують фірму по продажу електроніки. І дітей своїх вони віддають вчитися аж ніяк не в педагогічний, а на економічний факультет університету, бо фірмі потрібні грамотні спеціалісти. Під час навчання Тараса настирливо переслідує дівчина, яка йому зовсім не подобається. Він ледь відкараскується від цієї Емми. Однак вона швидко переключається на його кузена, і Артем відповідає їй взаємністю. Артем і Емма одружуються. Після весілля  Емма не припиняє намагань звабити Тараса. Вона  брехнею заманює його до себе, коли чоловіка немає вдома. А коли Артем несподівано повертається, звинувачує Тараса мало не в згвалтуванні. Зрозуміло, Артем подібного пробачити не може і на його бік стають батьки обох хлопців. Тарас в повному роздраї їде до діда та бабусі, адже вони нічого не знають і ні в чому його не звинувачують. І ось тут, у селі, він зустрічає Соломію, випускницю місцевої школи, яка на десять років молодша за нього. 

Якщо вам сподобалася зав’язка, далі ви прочитаєте самі. На вас, крім цікавого сюжету, очікують чудові описи (як же цього не вистачає багатьом авторам, а от Ларія Ковальська тут на висоті!). Я ж хочу поговорити про героїв. 

Якщо герой викликає у читача емоційний відгук, це, зазвичай свідчить про майстерність автора. Тарас, головний герой твору, вибішував мене протягом усієї книги. Інфантильний, нерішучий, недалекоглядний, ще й боягузливий до того. Кожне слово з цієї негативної характеристики можу довести прикладами з тексту. Емма крутить ним, як хоче, а він не суперечить їй, бо боїться привселюдного скандалу. ВІн нічого навіть не намагається пояснити родичам, тому що йому “ніхто не вірить”. Вчитися йде за велінням батька, а не за покликанням. Про репутацію коханої дівчини абсолютно не дбає — з гуркотом під’їжджає до її хати вночі, при цьому будить усіх сусідів. Навіть сама Соломія, неповнолітня дитина, звертає увагу на інфантильність його вчинків. Цікаво, що протягом всього роману він не росте, залишаючись ментально на підлітковому рівні і лише наприкінці приєднується до Соломії і дорослішає разом із нею.

Соломія в романі представлена скромніше, ніж Тарас, хоча і у неї є своя історія, та й риси характеру окреслені чітко. На противагу Еммі вона “правильна” дівчина, “не така” за визначенням Тараса. 

Емма ж, головний антагоніст, описана набагато яскравіше. Це типове стерво, яке хоче все і відразу і яке знайшло собі ідеальну жертву у вигляді слабохарактерного Тараса.

Чи може трапитися подібна ситуація у житті? Безумовно може. От тільки не віриться мені, що вона здатна завершитися щасливо. Здається,  лише любов автора до хепі ендів, безмежна доброта і деяка наївність привели роман до щасливого фіналу. Втім, інші читачі можуть розсудити інакше.

На жаль, це не єдине моє зауваження. Знайшлися в романі і справжні помилки, обумовлені поганим знанням матеріалу. Йдеться про дві  ситуації в лікарні. Перша: щоб врятувати Емму,  лікарі питають хто зголоситься дати кров. Зголошується Тарас, кров від нього переливають Еммі, що дає їй шанс вижити. В чому помилка, спитаєте ви? 

В наш час, та ще й в лікарні, кров ніколи не переливають від людини до людини. За таке можна і диплома позбутися (знаю я подібні випадки). Чому, цікаво? А тому, що переливати можна тільки перевірену кров (надто багато страшних хвороб, що передаються саме таким шляхом, гуляють зараз  по планеті). Тарасу могли просто подякувати і направити на станцію переливання крові, а Еммі перелити привезену звідти перевірену кров.

Друга медична помилка повз яку я, як лікар для новонароджених, не могла пройти жодним чином заключається в наступному. Цитую: “Він лежить сам, у холодному інкубаторі, хоча мав би ще бути у теплому, затишному животику своєї мами.” Кувез, або, як автор пише — інкубатор, це прилад призначений для створення умов, оптимальних для виходжування новонароджених. В ньому підтримуються постійні температура і вологість, а при потребі подається кисень. Він працює без зупинок. В холодний, тобто непрацюючий кувез дитину ніхто не кладе, бо це не має жодного сенсу, простіше залишити її в ліжечку.  Ліжечко, до речі, також не буває холодним. При потребі його обігрівають лампою променистого тепла, або навіть звичайною грілкою.

Ще автор пише, що Тарас і Артем стали студентами економічної кафедри. Здається мені, влучніше було б сказати, що вони пішли вчитися на економічний факультет. 

Читається книга легко і швидко. Стиль у автора приємний, однак мовні негаразди все ж таки трапляються. Наведу деякі приклади. 

Найчастіше це росіянізми:

надіюсь – сподіваюсь 

подарю – подарую 

проснувся – прокинувся  

посковзнувся – послизнувся 

окраїна – околиця

Кальки з російської: 

почував себе – почувався 

пиняй на себе – начувайся

Неузгоджені словосполучення:  

десяте день народження

Орфографічні помилки та одруківки: 

закордон – за кордон 

донарем – донором 

самотушки – самотужки

На написання слів разом-окремо я б радила звернути особливу увагу.

Верстка також потребує корекції. Варто замінити дефіси в діалогах на довгі тире і розсунути абзаци. Це можна зробити за допомогою штучного інтелекту. Заодно він і з орфографією допоможе.

І наостанок: в книзі є технічна помилка — в двадцять п’ятому розділі текст продубльований двічі. 

Не маю сумніву, що книга сподобається багатьом читачам, а після незначного апгрейду заграє новими барвами.

Бажаю Ларії Ковальській успіху у творчості. 

Ця рецензія поповнить збірку у мене на сторінці. 

РЕЦЕНЗІЇ читати ТУТ