Про ідеальне чудовисько

Дарк Ідеальне чудовисько авторки Оксани Соловій.

Дарків, прочитаних мною, чимало, та цей посів своє почесне місце. Цей роман зачепив саме тим, наскільки він чесний у своїй темряві. Тут немає спроб зробити героїв “кращими”, виправдати їх чи загорнути все у красиву романтизацію болю. Андрій і Діана — двоє людей із поламаною психікою, які поступово заходять одне в одного все глибше, балансуючи між контролем, страхом і дивною, цілком хворобливою прив’язаністю.

Відзначу, що авторка не тисне жорстокістю заради ефекту. Навпаки — текст доволі стриманий, холодний, місцями навіть відсторонений, але саме це й створює ту задушливу атмосферу, від якої неможливо відірватися. У романі майже немає хаотичних відгалужень чи сцен “для галочки” — історія йде послідовно й поступово закручує читача в психологію героїв. Це коли читаєш і думаєш: “які ж вони хворі” — й чекаєш наступної глави з нетерпінням. Бо так і було задумано.

Окремо хочу відзначити інтимні сцени. Вони не виглядають награними чи вульгарними, а органічно вплітаються в атмосферу історії. Від них і лячно, й гаряче, й хвилююче… Але не вони є центром роману, бо все набагато, набагато глибше.

Спершу мені здавалося, що відкритий фінал може стати мінусом цієї історії, але згодом я зрозуміла, що саме він тут доцільний. Бо яке майбутнє справді може бути у цих двох людей? Це не історія про “жили довго і щасливо”. Це історія про двох монстрів, які впізнали одне одного у темряві. 

І фінальна фраза Андрія, мабуть, найкраще підсумовує весь роман:

«Страшніше за найбільш жорстокого чоловіка на світі може бути лише жінка, яка остаточно перестала боятися власної темряви».

Після цього справді вже нічого не потрібно додавати.