Перша сотня читачів

Перша сотня читачів, ніби і не мало, але знаю, ви можете краще! Тож додаю для заохочення маленький спойлер та чекаю на спілкування по сюжету під книжкою, адже я завжди відкрита для обговорення. Діліться враженнями та емоціями, чекатиму!)

Посилання на книжку залишаю ТУТ

***

            СВЯТ

Прокинувся, коли Іванка спробувала перелізти через мене.

— Доброго ранку, люба! — посміхнувся. Вона завмерла з таким виразом, ніби її застукали на чомусь ганебному.

— Що я тут роблю? Я що… заснула?

— Так. А знаєш, мені подобається, коли ти зверху.

— Ще чого! — схвильовано зіскочила на підлогу.

— Як ти? – цікавлюся в неї.

— Вже краще.

Я підхопив зі столу пастилки:

— Ось твої ліки від горла.

— Дякую… Боже, котра година? — кинула погляд на вікно.

— Чекай, Попелюшко! — наздогнав її. — Після ночі, проведеної зі мною, залиш хоча б номер.

— Ми просто спали в одному ліжку!

— Зрозумів. Наступного разу спати не будемо!

— Жартуєш? – її брови ковзають угору, хапає ротом повітря від обурення. 

— Хочеш переконатися? —- посміхаюсь, якось так знову захопився її реакцією на мої провокації.

Іванка зупиняється і дивиться прямісінько мені в очі, здається, навіть обпалює тим поглядом.

— Хочу! – неочікувано відповідає, і вже в мене перехоплює подих, ну і хто зараз справжній провокатор.  — Пиши номер. 

Моя повага їй за сміливість.

— А це мій. — набрав і натиснув «виклик».

— Зараз мені вже правда час іти! І дякую за ліки! — мов вихор, зникла за хвірткою.

— Я зателефоную! — крикнув услід, стискаючи телефон.