Нова обкладинка та знижка!

Сьогодні “ДИКА СЕСТРА” – третя книга циклу “Дикі Землі”, змінила обкладинку.

Та з цього приводу на книгу протягом доби діє ЗНИЖКА!

Анотація до книги:

Вона – вихованка старої знахарки з Північних кордонів Королівства, зі знівеченим шрамами обличчям.

Він – молодий і гарний офіцер, один із наближених короля Ердана. Улюбленець жінок різного віку, та ще й одружений.

І тепер вони – Істинна Пара

“Медальйон – це все, що залишилося від моїх батьків. У ньому – малюнок молодої та красивої пари – моїх батьків, які загинули відразу після мого народження”

“Я, напевно, заздрю, але мені не судилося коли-небудь цілувати таке обличчя! Та й навряд чи взагалі хоч якесь. До моїх шрамів важко звикнути, я так і не змогла. Хоча живу з ними майже все життя”

Уривок 1:

“Біль… Сильний… Ніби ніж… Багато ножів… Розривають моє тіло… Я кричу…
— Луано! Луано! Прокинься! Та що це таке! Прокинься, Луано! – я розплющую очі та бачу перед собою перелякане обличчя моєї подруги.
— Що, що сталося? — запитую я і відразу кричу від болю.
— Що в тебе болить? Де? — Аліка намагається мене оглянути, але я раптом розумію, що це не мій біль.
— Він поранений… — говорю ледве чутно.
— Хто?
— Він… Я відчуваю це…
Прикриваю очі й намагаюся «озирнутися» довкола. Я впізнаю це місце. Це поряд з озером, де я зустріла того гарного офіцера та його брата”

Уривок 2:

Психологічна підтримка

Коли слова застрягли всередині.

Страх білого аркуша — це не відсутність таланту, а сигнал про втому або тривогу. Поверніть собі легкість письма разом із терапевтом Іриною Гавалешко.

Повернути натхнення →

“— Луано, я домовився з королем… Ми не будемо афішувати наш шлюб, якщо ти не проти, звичайно, — видавлюю з себе і розумію, що сказати їй це — все одно, що тицьнути пальцем у її шрами.
— Не турбуйтеся, пане Фрай, я теж не бачу чим хвалитись! — з шипінням заявляє мені дружина, а я подумки гарчу. Хоча, чого я обурююсь? Я маю радіти – все йде саме так, як я хочу.
— Ти можеш продовжувати навчатись, якщо хочеш.
— Звісно хочу! Я за цим і вступила до Академії! – голосно обурюється Луана. І потім уже тихо шипить собі під ніс, — що б ви там собі не вигадували про прагнення отримати багатенького чоловіка.
— Сподіваюся, ти розумієш, що наш шлюб не більш як формальність, — продовжую я озвучувати умови.
— Не більше чим! Тільки й ви про це не забувайте, пане Фраю!”

Уривок 3:

“На п’ятий день у підземелля спустився Ердан. Його появу я не міг проігнорувати й одразу підскочив із солом’яного матраца, на якому валявся всі ці дні.
— Мій королю… — шанобливо схиляю голову.
Ердан заходить у мою камеру і кривиться. Місце звичайно ще те… Але яке вже є. Та тут я хоч трохи відпочив від світського життя. Слабка втіха, але хоч щось.
Щоправда, навряд чи найближчим десятиліттям мені загрожує взяти участь у черговому світському рауті. Як я розумію, мене як мінімум на північні кордони відправлять. А можуть ще й позбавити офіцерського звання.
Стою навитяжку перед королем, вкотре перебираючи в голові всі можливі наслідки моєї нестриманості.
Ердан мовчить, і я не наважуюсь порушити тишу. Дружба дружбою, але моя провина надто серйозна”

P.S. Та  в мене є ще одна гарна новина — зовсім скоро я почну викладати нову книгу!