нежданчик, або повернення Кішечки

Напевно в житті кожного автора бувають ці дні. Коли ти йдеш і стряхуєш пилюку зі своїх старих робіт, і неважливо, що в роботі є поточні. Просто так захотілося. Просто душа просить подивитися на себе, як на автора, з ширшої перспективи, ніж через призму однієї-двох книг. Та й, чого гріха таїти, буває прям відчуваєш, як з написанням нових книг прокачала той навик, відсутність якого завела у сюжетний глухий кут тоді, зі старими книгами.

ПО-ПЕРШЕ, АНОНСУЮ ЗМІНУ ОБКЛАДИНКИ

(картинка клікабельна)

Одного дня під цією книгою з’явився коментар від Ніколь Нікнейм. Вона сказала, що книжка їй сподобалася, і попросила не кидати її, дописати. А хто я така, щоб обманути очікування читачки, яка свого часу витягнула мене з ідіотських думок, що мене ніхто не читає? Ще й своєю активністю в коментарях привабила інших читачів ♥ Правильно, просто права не маю на таке. Тож, спіймавши бажання стряхнути пилюку зі старих робіт, в першу чергу пішла до цієї книги, і виявила, що вже знаю, як продовжити і шо писати. 

РЕЗУЛЬТАТИ СТРЯХУВАННЯ ПИЛЮКИ:

1. Вичитала на одруківки та дрібні огріхи.

2. Розбила великі глави на менші для зручності читання.

3. Подекуди трішки розширила сцени для об’ємності.

4. Випустила дві нові глави. 

♥ АНОТАЦІЯ ♥

Молода блогерка отримала унікальну пропозицію влаштуватися на роботу мрії, стати контент-мейкером у фірмі, яка стрімко розвивається та завойовує ринок. Набільше їй сподобалося те, що кожен контент-мейкер має право використовувати потужності студії, а також усі реквізити, для створення контенту для власного блогу, але не в урон фірмі. Колектив теплий, життя нарешті складається добре, але у фірми з’явився новий талановитий айтішник, хлопець з вищої ліги. Співробітники влаштували парі, хто з місцевих красунь його завоює, та погляд хлопця падає на Кішечку, яка цьому взагалі не рада…

♥♥♥

 

— Привіт, народ, — Кір взяв на себе роль рупора нашої групи, я перевіряла тестові знімки зі світлом від жалюзі, поки він говорив, — Натанович поставив задачу упакувати кожного вас в інформаційний кейс для комп’ютерної академії, щоб юні генії загорілися бажанням працювати айтішником і більше ніким. Сьогодні ми будемо знімати тут, від вас нічого не вимагається, просто не звертати на нас увагу. Ми будемо тихо працювати, а ви працюйте так, ніби тут немає нікого зайвого. Далі будуть індивідуальні зйомки та інтерв’ю на камеру. Вас двадцятеро, нас всього п’ятеро, так що кожному контент-мейкеру по чотири айтішника. Я зараз назову списки, а ви запам’ятайте, з ким співпрацюєте. Добре? — я вирішила, що треба спробувати зняти в іншу годину, скоріше післяобіду, щоб сонце більш яскраво світило в наші вікна, зітхнула й заблокувала телефон, — Так, я буду працювати з Федоренком, Сірченовим, Кузіним та Романюком. 

— Ні. 

По тілу пройшло легке тремтіння, коли почула його голос, та я швидко відшукала у голові важливу справу, яку треба зробити на вихідних, і почала думати про неї. Мама передає з села цілу сумку картоплі, треба попросити Рітку, щоб її Антон допоміг нести. Водій таксі навряд чи погодиться тягати важке. Геморойно, зате картоплі вистачить надовго, до того ж вона домашня, без нітратів. 

— Що “ні”? — Кір миттєво набичився.

Денис вийшов вперед, я помітила, що він трішки схуд, риси обличчя загострилися. Не скажу, що йому личить, скоріше каже, що у хлопця щось болить. 

— Ні, я не буду співпрацювати з тобою, — чітко сказав Романюк, — Тільки з Тумановою. 

Блін. 

Так, а що я наготую перше з домашньої картопельки? Напевно насмажу. Так, лікар буде незадоволений, але ж так хочеться. Хоча ні, краще драники. Зовсім трішечки, аби оскому збити. 

— Ти не будеш співпрацювати з Кішечкою, — холодно повідомив Кір, — Більш того, спробуєш підійти до неї, отримаєш в морду. Зрозумів?

Запрошую до читання ♥