✦ Літературна платформа України з 2020 року
Facebook Instagram writers.in.ua@gmail.com
«Гніздовському він би сподобався»: Марія Цимбаліста про фільм Суспільного
Суспільне

«Гніздовському він би сподобався»: Марія Цимбаліста про фільм Суспільного

Суспільне · 20 Тра 2026
Реклама

Птахи, звірі, дерева і квіти — через ці прості образи Яків Гніздовський створив впізнаваний мистецький світ, який і сьогодні виглядає поза часом і простором. Консультантка фільму «Птахи і Звірі. Всесвіт Гніздовського», завідувачка відділу графіки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького та дослідниця творчості Якова Гніздовського Марія Цимбаліста розповіла про роботу та участь у зніманнях фільму, архіви діаспори, живий характер стрічки та те, чому історії таких митців важливо повертати українцям. 

У чому унікальність Гніздовського як графіка? Що в його творчості найчастіше відкриває для себе сучасний глядач?

— Напевно, особливість графіки Гніздовського полягає в унікальному поєднанні в його творчості традиційної техніки дереворізу, виконаного на дошці і відбитого на папері, з естетичною простотою детально опрацьованого і сучасного образу. Художник обирає дуже звичайні і прості об’єкти — птахів, звірів, дерева, квіти. Він їх довго вивчає і аналізує з натури, в результаті презентуючи глядачеві свій унікальний погляд на світ — на межі реалістичного і абстрактного, стилізованого і живого, деталізованого й водночас емблематичного. 

Може, цей світ якраз і відкриває для себе сьогоднішній глядач, адже хоч він і повстав у певному часі історії і має конкретне походження, але виглядає поза часом і простором. У своїх інтерв’ю та спогадах митець згадував, що праця над дереворізом, сам процес його творення є для нього дуже цінним, свого роду медитацією, інтелектуальною і фізичною роботою, яка не відпускає. Думаю, глядач це відчуває, і для нього споглядання мережива графічних ліній і плям на папері, які формують досконалий і живий образ, теж стає медитативним процесом пізнання мистецтва і життя.


Чому саме тварини й природа стали такими важливими образами в його роботах?

— Звісно, як і кожен митець з доброю академічною європейською освітою, Яків Гніздовський дуже любив малювати людей. Але, опинившись у мистецькій столиці світу — в Нью-Йорку 1950-х років, — зрозумів, що знайти модель для роботи буде не так просто. Самотність людини у великому місті він добре відчув. А коштів, щоби платити за позування, зовсім не мав. Відтак він звернувся до образів природи, деякою мірою з безвиході. 

В результаті помітив, що це йому приносить справжнє задоволення, що дерева, квіти, птахи і звірі набагато спокійніше ставляться до уважного вдивляння митця, є надзвичайно вдячними моделями, яким не треба позувати, а просто бути собою.

Як Гніздовський зазначає у своїх спогадах і рефлексіях, — хоча першою його любов’ю була людина, а природа займала друге місце, та з часом саме світ природи займає перше місце, а дерева, звірі, птахи стають улюбленими моделями і головними героями його найкращих образів.

Кадр із фільму
Кадр із фільму «Птахи і Звірі. Всесвіт Гніздовського»

Наскільки фільму вдалося передати характер і світ Гніздовського?

— Ви знаєте, хоча я брала участь у роботі над фільмом практично від початку його творення, результат став для мене несподіванкою. Адже я собі уявляла якийсь такий класичний документальний фільм про художника, його життя і творчість, а вийшов такий цікавий образ, я би навіть сказала — портрет авторства Надії Парфан, який вона відточує з допомогою спогадів, місць, історій, зрештою, з допомогою головного героя, яким є кіт, який теж з’явився у кадрі, бо не було людини, яка б могла його замінити (усміхається — ред.).

Вийшов такий гарний художній образ, і мені здається, що Гніздовському він би сподобався. Фільм позбавлений пафосу, закам’янілості, історичні деталі у ньому не так важливі, як загальне враження, емоція, життя і це дуже цікаво.

Про цей легкий гротеск як рису української культури писав у післявоєнній Європі і сам Гніздовський — коли ми навіть про дуже високі речі, а часто навіть драматичні і трагічні, намагаємося говорити так трошки легше, з присмаком жарту… Тож мені здається, що цей образ є близьким Гніздовському по духу і в такий спосіб допомагає його пізнати краще. Ми бачимо у ньому прості речі і образи, а думаємо про щось набагато глибше і складніше… Це дуже в стилі Якова Гніздовського (усміхається — ред.).

Марія Цимбаліста у кадрі. Скриншот із фільму «Птахи і Звірі. Всесвіт Гніздовського»
Марія Цимбаліста у кадрі. Скриншот із фільму «Птахи і Звірі. Всесвіт Гніздовського»


Чи є у стрічці моменти або деталі, які особливо відгукуються вам як дослідниці його творчості?

— Як дослідниці мені цікаво все. Особливо цінним для мене було почути історії і спогади людей і родин, які були пов’язані з Гніздовським та його родиною в еміграції. З іншого боку, я, звісно, розумію, що ці образи, витягнуті з людської пам’яті, є радше враженнями, аніж підтвердженими документальними свідченнями. Загалом ці історії, місця, твори на стінах, образи природи, інтер’єр Союзівки, про яку я тільки читала, а у фільмі побачила, створюють незабутнє яскраве враження.

«Цінно те, що фільм дає нам певне уявлення про постать художника, про те, який він мав характер, що він любив, як він жив і, власне, вже провокує до власних прискіпливих досліджень і пошуків».

Як змінилося ваше власне сприйняття Гніздовського після роботи над фільмом?

— Змінилося моє сприйняття кіно. Я зрозуміла, який це великий і складний шмат роботи! До прикладу, ми цілісінький день зранку до вечора знімаємо одну сцену — виставляють/переставляють світла, повторюються фрази і рухи, а потім цей образ лиш на хвильку з’являється в завершеному матеріалі. Тепер я по-іншому дивлюся на кіно і думаю, яка величезна праця стоїть за кожним кадром, а емоції важко описати словами.

Кадр із фільму
Кадр із фільму «Птахи і Звірі. Всесвіт Гніздовського»

Наскільки складно було працювати з архівами та збирати матеріали про митця, який більшу частину життя провів за кордоном?

 — Так, звичайно, дослідження матеріалів, які за кордоном, — це складно, але мені було трішки легше, адже дуже допомагала родина, зокрема дочка Міра і дружина Якова Гніздовського Стефанія, які стараються берегти пам’ять про батька, діляться спогадами, а також поділилися з нами унікальними архівними матеріалами і знімками творів, які було використано у фільмі.

Зрештою, в нашому цифровому світі все ж отримати інформацію легше, ніж це було навіть років десять-двадцять тому.

Важливо, що українська діаспора віддавна і донині відчуває дуже міцний глибинний зв’язок з Україною. Дякуючи цьому, до нас потрапляють публікації, архівні матеріали, мистецькі твори, які були створені українцями за кордоном і мають для нас сьогодні велику цінність. Так, після останньої виставки в нашому музеї в листопаді 2025 року, родина Гніздовського подарувала нам сім його графічних робіт.

Загалом постать Гніздовського є досить вдячною для дослідження і цікавою, адже він був надзвичайно активним в українському середовищі діаспори, публікував статті, створював друковані матеріали, листівки, був дизайнером книжок, готував виставки і майстер-класи, тож навіть в Українських архівах і музеях ми ще маємо над чим працювати.

Марія Цимбаліста у кадрі з котом. Скриншот із фільму «Птахи і Звірі. Всесвіт Гніздовського»

Чому постать Якова Гніздовського досі недостатньо знана в Україні? Чому сьогодні важливо повертати українцям історії таких митців?

— Це важливі питання, але на них немає простої відповіді. Можливо, тому, що ми жили в різних світах, адже дуже довгий час між українською діаспорою на Заході і нами була стіна совєтського союзу. Зрештою, це незнання характерне не лише для художників діаспори, але також і для видатних митців, які жили і творили тут, в Україні, і були знищені. Окупаційна влада старалася стерти нашу пам’ять про мистецтво, про культуру, про літературу… 

Психологічна підтримка

Досить сперечатися з внутрішнім критиком.

Ви заслуговуєте на те, щоб ваші тексти були почуті. Ірина Гавалешко допомагає письменникам подолати сумніви та знайти впевненість у своєму голосі.

Повірити у себе →

Починаючи від 1990-х років Яків Гніздовський з’являється в Україні завдяки старанням його родини, адже митець помер у 1985 році.

Його родина організовує першу виставку його творів у Києві в 1990 році, потім відбуваються виставки у Львові, Тернополі, Чернівцях та інших містах. Відомий український мистецтвознавець Дмитро Степовик публікує велику монографію, присвячену Гніздовському. Поступово стають доступними матеріали, публікації, журнали, каталоги виставок і самі твори, які до того були приховані від українського глядача. Зрештою, за останні роки відбулося кілька важливих знакових виставок Гніздовського, зокрема у Києві та Львові — у 2005-му, потім у 2015, 2024 і 2025 роках.

Завдяки ініціативі галереї сучасного українського мистецтва Shum Art Gallery, яка співпрацює з родиною митця, організовано вже три виставки, а також спеціальні аукціони на потреби українського війська (підготовка виставки в книгарні «Сенс» у Києві навіть стала частиною фільму). Також бережуть пам’ять про нього в його рідному селі Пилипче, де на базі школи створений його музей, а директор школи Іван Пенькало організовує розмаїті заходи для дітей та молоді з його рідних місць (вони також є у фільмі)…

Міра Гніздовська створила сайт, на якому фіксує історії з життя митця, публікує інформацію про його твори англійською мовою…Тепер з’явився фільм… Тож трохи роботи робиться, але її недостатньо. Ще й імен важливих і забутих у нас дуже багато. Відтак нам не можна опускати рук, треба працювати, популяризувати, говорити і старатися пам’ятати ті важливі постаті нашої історії та культури, завдяки яким нам вдається зберігати власну ідентичність.

Що, на вашу думку, найбільше здивує глядачів у цьому фільмі? Як ви думаєте, що сьогодні може відкрити для себе український глядач через постать Гніздовського?

— Сподіваюсь, що здивує не лише кіт, хоча насамперед, напевно, все ж таки він — кіт, який балакає. Моїх друзів, відповідно, здивувало те, як мені вдавалося так серйозно балакати з котом.

Хотілось би, щоби люди, досвідчуючи і подивляючи історію Гніздовського, якось надихалися нею. У Якова було непросте життя, зовсім не просте. Він пережив багато драматичних подій, які перегукуються із нашими часами і досвідами, але попри це йому вдалося зберегти свою внутрішню творчу силу, залишатися працьовитим і наполегливим у досягненні своєї мети.

Він досягнув успіху, нехай по смерті, але повернувся в Україну, зберігся в пам’яті поколінь, і залишається джерелом натхнення, що дивує і будує своєю творчістю, приносить тиху радість у смутну хвилину.

«У цьому фільмі глобальні речі розкриваються в дуже простий безпосередній спосіб, на рівні відчуттів і почуттів, на рівні якогось особистого досвіду, нашого життя тут і тепер».

Наша перша виставка Гніздовського в Shum Art Gallery називалася «Світи близькі і далекі». В такий спосіб хотілося сказати, що, незважаючи на те, що Яків Гніздовський став відомим, жив і творив далеко за межами України, але ті образи, які він створив, ті тексти, які він писав, те життя, яке він прожив, є нам українцям теперішнім тут, близькими, зрозумілими, і дуже дорогими. Ну, а сила кіно це може краще передати, ніж будь-які слова.

Нагадаємо, прем’єрний показ «Птахи і Звірі. Всесвіт Гніздовського» дивіться 24 травня о 12:30:

Суспільне Мовлення — незалежна медіакомпанія з потужним охопленням на всіх платформах: телеканали Перший, Суспільне Культура, Суспільне Спорт і національна мережа місцевих каналів; радіостанції Українське Радіо, Радіо Промінь, Радіо Культура, Радіоточка. Лише перевірені новини читайте на сайті suspilne.media, на національних і місцевих диджитал-платформах. Ми мовимо мовами нацспільнот, представляємо Україну на Євробаченні, розвиваємо дитячий ресурс «Бробакс», навчаємо медіаспільноту в Академії Суспільного Мовлення. Маємо Суспільне Медіатека — платформу унікальних відео й аудіо Суспільного від 1920-х і до сьогодні. Захищаємо свободи в Україні.

Реклама

Додати коментар

Будь ласка, пишіть конструктивно і поважайте думку автора та інших читачів.

* — поля обов'язкові