Вітаю вас, мої любі! Шалене кохання зі знижкою!

ДОБРОГО РАНКУ, МОЇ ЛЮБІ НАТХНЕННИКИ!!!

 

Щиро вітаю зі святом всіх, чиє ім’я МАМА. Бути мамою – це велике щастя, безмежна любов, щоденна турбота і тепло, яке ви даруєте своїм дітям. Бажаю вам міцного здоров’я, родинного затишку, миру, гармонії та невичерпної жіночої сили. І дякую Господу за те, що мене теж кличуть мамою мої донечка і синочок.

ЗІ СВЯТОМ!!!

 

 Сьогодні діє знижка на дуже гарну і емоційну історію кохання “Врятуй мене”. Хто ще не читав – ЗАПРОШУЮ!

 Вони  кохали  один  одного  ще  зі  школи. Це  було  дуже  ніжне  і  красиве  кохання, поки  декому  не  здалось,  що  вони  не  пара.   Головним  героям  довелось пройти  через роки  розлуки  і важкі випробування  щоб  стати  щасливими. І  в  них все  вийшло, бо  справжнє  кохання  долає  всі  перешкоди.

  Де   в   біса   носить  того  бухгалтера? – дивлюсь на   годинник   і   підходжу   до   вікна.   Восьма   сорок.   Вона   вже   спізнилась   на   десять   хвилин.   Наче   в    мене    справ   інших    немає.   Якби   не   прохання   Ганни ,    вже   б   відмовив   їй   навіть    без   розмови.  Ненавиджу   коли    працівники   спізнюються.   А   вона   ще   навіть   не   працівник.   Настрій   жахливий.   Хочеться   на   комусь   зірватись.  Відчуваю,   що  жертва   скоро   знайдеться.   Васильович   вже   мабуть    чекає   мене,     а   я   змушений   чекати    дівчину,   якій    типу   потрібна   робота.    Якби   дійсно    була    потрібна,   вона   б   мене    чекала,   а   не    навпаки.    В   двері   тихенько   постукали.  Невже   припливла,   принцеса. 
     – Заходьте! –  гаркнув   не   розвертаючись. 
     – Доброго   дня.   Пробачте    за   спізнення.  –  моє   серце   прискорило   ритм   лише   від   цього    тихого,   ніжного    голосу.  Голосу   з   минулого.    Не    може    бути.  Цього   просто   не   може   бути .   Розвернувся   і    очманів…   Це   дійсно    вона.   Даша   Савицька.   Вона    теж    застигла   з   відкритим   ротом.   А   я    чорт    забирай    потонув   в    блакитних    очах,   наче    не    було    цих    шести    років.   Тіло   напружилось,   дихання    збилось    і   в   горлі   пустеля    Сахара.   Все   як   тоді.   В   іншому    житті.    Вона   трохи   змінилась,   тіло   стало   ще   більш   жіночним   і   спокусливим.   Я   добре   пам’ятаю   що   там   під   одягом.   Добре    пам’ятаю   кожну   родимку   і   кожну    клітинку.   Колись   я   обожнював    вивчати   її    тіло   губами.  

     Скільки    разів    я    уявляв   нашу   зустріч   і    прокручував   в   голові   все    що   хотів    би   їй    сказати.   Я    намагався   забути    її,   намагався  зненавидіти    за    все   що   вона    зробила,   сподівався   що   більше   ніколи   її   не   побачу,    а зараз…   Зараз   не   можу   вдихнути   повітря.  Наче    знов   той    самий    закоханий   до   нестями    дурник.    Дурник ,   яким    вона    так   майстерно    маніпулювала    і    якого     врешті-решт    безжально    розчавила…  

УРИВОК

    Щойно Ольга поїхала, я хотів відразу йти до Ганни додому , щоб поговорити з Дашкою і   вмовити повернутись. Для початку хоча б на  роботу . Мені тепер просто необхідно її бачити. І як я   жив без неї стільки років? Зараз здається  що тоді я не жив  а просто вбивав час.  Тому що моє   серце по-справжньому живе лише поруч з нею. І так було завжди. Бо вона і є моє серце… Колись   ми обоє наробили  багато помилок. Так, Даша  зрадила мені, але ж я теж міг хоча б дати їй   можливість  все пояснити. Мав будь-що  поговорити з нею а не різати з плеча і просто поїхати.   Але я тоді був занадто молодим і розчавленим. Зараз я б точно вчинив по-іншому. Та нажаль часу   не повернеш. Але ж можна бути щасливими тут і зараз. І я зроблю все для того  щоб її  повернути.

     Ганна вмовляла мене сьогодні дати Даші час щоб заспокоїтись. Забагато емоцій для одного  дня. Але я все одно не стримався і ввечері пішов до її будинку. Наче переляканий хлопчик   перед першим  побаченням  стояв кілька  хвилин перед дверима і набирався хоробрості. Трендець! Дожився Романовський. Самому смішно.  

     Але стукати не довелось… Дашка сама вийшла. Мабуть через вікно мене побачила. Вийшла і   дивиться своїми світлими очиськами наче відразу в душу. А мене чорт забирай заступорило.   Заступорило і все.  Далі видно мозок відключився і інстинкти взяли владу  над  розумом.  Я   зробив крок  до  неї,  взяв обличчя в долоні і впився в рот  пристрасним  поцілунком.  Даша  відразу  обвила мою шию руками і почала відповідати. Твою ж матір!!!  По венах бігає окріп,   тіло відразу   відреагувало на її близькість і я втис  її в двері своїм тілом. Боже! Як же  скажено  я хочу її. Всю хочу. До   божевілля просто. Моя! – лунає в голові. – Моя!  Єдина. Назавжди. 

    – Зупинись! – вона різко відштовхнула мене. – Не треба. Навіщо ти прийшов?  

    – Дашо. – знов зробив крок до неї, та вона поклала долоню мені на груди зупиняючи. – Я   скучив за тобою. – вона гмикнула.

     – Як в тебе все просто. Ти сам поїхав. Сам викреслив нас… мене зі свого життя. І тепер , через  шість років , вирішив що  скучив? А якби ми випадково не зустрілись , ти б мабуть  і не згадав  про мене.  Не треба, Даня. Багато часу минуло. Все змінилось. Я змінилась . Тепер мене цікавить лише щастя і безпека моєї доньки. 

     – Ти не справедлива , Дашо. Якщо ти забула, я нагадаю, не лише я винен… – договорити я не  встиг і мабуть це на краще. Про минуле потрібно просто забути. Двері відчинились і вийшла   Соля. 

     – Даня! – мала підбігла до мене і я відразу підхопив її на руки. – Ти до мене прийшов? 

     – І до тебе теж, янголятко. Я хотів вибачитись перед тобою і твоєю мамою за Ольгу. – мала  відразу надула губки і  нахмурилась. – Вона вже поїхала , Соломіє. Назавжди.

 

 

 

Шеф моєї мрії   vojNG5tP

 

ГАРНОГО І СПОКІЙНОГО ДНЯ!