А що думаєте Ви?

Про жагу до Спілки та літературну службу…

До мене, як редактора літературного журналу, зачастили звернення авторів із проханням: «опублікувати їхні твори, дописи яких вони додадуть до документів на вступ до Спілки письменників…».

Позиція редактора, який спостерігає за намаганнями авторів «здобути квиток» у лави знаних, у мене викликає глибокі роздуми про природу творчості та свободи…

Тож, з цього приводу хочу поділитися своїми думками…

Ідею злиття літературної праці із владою розробляли вже давно. Як золотоносну жилу. Вона перейшла у день сьогоднішній наче у спадок. Хтось із авторів аж із шкіри пнеться, аби вступити…

Здебільшого — малозначущі особистості. Малоемоційні літератори. Але — зі спробою здобути значущість. Жага субординаційного визнання, чи що… Чи субординаційного мислення?

Чи це не звичайне прагнення прилаштуватися до гурту наче знаних? Аби десь рахуватися-числитись та публікувати у цій надії свої твори… Мрії про переможний в’їзд у літературу…

Може, помиляюсь, але…

Якось дивно, коли мистецтво саме рветься на службу до ідеології… Тож, прагнення письменника чи поета стати членом спілки викликає у мені песимізм… Песимізм щодо природи людини… А творчої — і поготів…

А що думаєте Ви?

Щиро, Олександр Апальков, редактор журналу СЧ.