А це вже не жарт…

Опанувавши нарешті слабкість у ногах, підіймаюся на другий поверх. Попри те, що Артур заборонив навіть думати про розірвання договору, зайшовши до відведеного мені кабінету, даю розпорядження компаньйонці:

— Вікторіє, збирай речі, ми повертаємося. 

— В орендований будинок? Чи…?

Замислююся… Приїзд в Україну був помилкою. Настав час це визнати. Єгор мене ненавидить, і цього вже не змінити. А Артур… З ним я відчула те, чого ніколи не отримувала ні від Марка, ні тим паче від свого девайса. 

Можна сказати, що я провела час не дарма. Мені тепер буде що згадати…

— Чи… Ми повертаємося до Швейцарії.