♥️❤️ “Кохання – це я”❤️♥️ Флешмоб

♥️❤️ “Кохання – це я”❤️♥️ Флешмоб

♥️❤️ “Кохання – це я”❤️♥️ Флешмоб

“Всі ми шукаємо когось. Ту людину, яка заповнить якусь порожнечу в нашому житті. Того, хто запропонує дружнє спілкування… Або допомогу… Або почуття захищеності… Іноді, якщо наполегливо шукати, можна знайти того, хто дасть все це разом. Так, всі ми когось шукаємо, і коли не знаходимо, можемо лише молитись, щоб вони знайшли нас…” (Цитата із серіалу “Друзі”)

“Найсильніше кохання – те, яке не боїться проявити слабкість. Як би там не було, якщо це – справжнє кохання, то свобода рано чи пізно переможе ревнощі, угамує заподіяний нею біль, тому що біль – теж в порядку речей.” (Пауло Коельйо)

Привіт) Ось і до мене добрався чудовий флешмоб “КОХАННЯ – ЦЕ Я” від талановитої Дар’ї Новицької. Пропоную вам уривочок із моєї романтичної історії кохання “Алгоритм (не) випадковостей”:

 

”  – Я знаю, чому ти втекла… – промовив трохи невпевнено, легенько доторкнувшись до її плеча. Я сподівався, що це моє твердження буде серйозним і твердим, але осівший голос (от воно – наслідки триклятої погоди), мабуть, характеризував мою сором’язливість.

Я бачив її стан, її розгубленість, невпевненість і тугу, а це означало, що спершу я маю її підбадьорити. Мій внутрішній голос виказував велике бажання її якось заспокоїти, примирити з реальністю, і не залишати віч-на-віч із тим, що на неї чекало вдома. Вірніше, з ким…

Я згадав усе, що вона говорила мені тоді. Той покидьок явно її не вартий…

 

– А… Це ти… – вона мимоволі повернула голову і видавила із себе ліниву посмішку. Я був здивований такою реакцією.

– Ти впевнений, що тобі справді це відомо?

Її голос звучав низькими нотами, і був переповнений якоюсь сталевою важкістю. Міміка на обличчі не видавала жодних емоцій, а в очах застигла журба. Усе свідчило про те, що вона у безвиході, а тут ще і я з тим, що хочу сказати…

 

 Ні, я не повинен лишати все отак, бо чомусь відчуваю відповідальність за це дівчисько. Якась невидима рука привела мене прямо до неї, і тепер не відпускає… Цікаво, а якби тоді на її місці у парку сиділа якась інша жіноча постать, чи підійшов би я?..

 

– Ти перебуваєш на межі тих відчуттів, які можливо, сама не розумієш. Тебе з’їдає зсередини зовсім не біль, а відчуття провини. Ти виниш себе за те, чого мабуть ніколи не було, щоб зрозуміти, чому з тобою так вчинили… Гіркота в душі не відпускає, і це свідчить про те, що ти не залізна. 

Терпінню прийшов край, і воно готове вилитись через вінця. Так, серцю не накажеш… Але чому воно тоді змушує нас віддавати все тим, котрі нас недостойні?.. Тепер у грудях оселилась пустка. Немає більше сил кричати, сльози вже не ллються, а ось вселенське розчарування настигає нас все більше…

Важливо тільки не перетнути цю межу божевілля, яке вже готове зжерти зсередини…

– Ого… Я й не знала, що ти підробляєш психологом…  – тепер вона дивилась прямо на мене і не змогла стримати подиву. На щоках з’явився рум’янець, отже, вона уважно слухала. Та я почав сумніватись, чи були мої припущення правильними щодо неї.

 

– Усе це так, але… мабуть, ти знаєш, все-таки ні… Сльози висохли вже давно, і я зрозуміла, що він того не вартий… Так, мене тепер огортає самотність, але я рада, що нарешті дійшла до істини. Остогидли мрії про щасливе життя з ним, і я зовсім його не шкодую. 

Ти не можеш знати, який гнів вирує у мені зараз. Я постаралась забути, але минуле повертається знову… Я б усе віддала, аби прийти і подивитись в його безсоромницькі очі востаннє, а потім замахнутись і добряче відшмагати…

 

– Агов, обережніше з бажаннями, бо мої думки вже повернулись в інше русло! – спинив я її, знову намагаючись пожартувати і хоч трішки відволікти від нечистих думок. Не хочу, аби вона зайвий раз думала про того Арсена. Так, розумію, їй важко, бо вона його кохала, це видно одразу, інакше б не страждала так…

 

Але скільки можна вже? Це ж він її покинув, а не навпаки. Нехай роззирнеться, світ не порожній, як вона собі уявила, у ньому ще багато нормальних і відданих чоловіків.

 

– Хм, а уява в тебе працює… – уже промовила чорнявка з більшим ентузіазмом. Вона не розірвала зорового контакту, і здається, вивчала мене.

 

Ці погляди приємно лоскотали мою шкіру, і якесь внутрішнє тепло хвилею прокотилось по тілу. Що ж ти зі мною робиш?

 

– Ось тільки ти зовсім не схожий на того красунчика Грея… Може, поділишся, як ти любиш отримувати насолоду?

 

Це вона зараз на що натякає? Вдає, що не зрозуміла жарту, чи може провокує таким способом?.. Жінки ж ніби люблять ігри без правил.

 

“Я точно не твій принц, дівчинко”, – здається, так говорив мільярдер із усім відомої еротичної драми, і саме це промайнуло в моїх думках. Я дозволив собі рукою доторкнутись до її шовковистого волосся, а потім повільно провів лінію від її лоба до підборіддя, залишив свій слід на щоці, ніби таким способом також вивчаючи її.

 

А вона лиш спостерігала, і здається, не думала мене зупиняти чи відгороджуватись.

 

– Ну і ти тоді у нас точно не спокуслива Анастейша… – наблизившись до її вуха, прошепотів я, різко присуваючись до неї ближче.

Захотілось провчити нахабу і врешті ліквідувати  ту наростаючу хвилю хімії, що невблаганно нависала над нами. Виявиляється, не така уже Руслана й нещасна…

 

– І відтінки сірого – то не моє… Більше люблю яскравість і кольоровість…

 

Спокуса торкнутись її вуст, які вона для чогось секунду тому облизала, з’явилась у мене одразу, але я мужньо протистояв їй, врешті-решт відвівши погляд і слухняно примостивши руку на її плечі. А вона знову не відсторонилась, а ще я чув стукіт її серця. Вона переживає, хвилюється, не знає, чи довіритись… Вона не впевнена…

 

А я повинен контролювати свої плотські бажання, адже точно не підходжу їй. Так, вона красива, дотепна, і по-своєму особлива, але не моя…

 

– Он як? – якось ніби розчаровано, вперемішку з важким видихом також прошепотіла вона. Мені зараз здалося, чи вона справді хотіла, щоб я її поцілував?

– То, може, ти покажеш мені, як можна відокремлювати яскраві відчуття від сірої буденності? Ти ж прийшов до мене з чіткою метою, чи не так?..”

 

А це ще не все) На читачів чекає подаруночок, а саме продовження історії Павла та Руслани – оповідання “Новорічна казка”. Тож запрошую до читання! Буду рада будь-якому фідбеку)))

Оригінал статті на Букнет: ♥️❤️ “Кохання – це я”❤️♥️ Флешмоб

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Суд за позовом Портнова заборонив минулорічні заходи зі вшанування Липи, Самчука та Кубійновича

За позовом Андрія Портнова Окружний адмінсуд Києва заборонив КМДА відзначати річниці днів народжень Юрія Липи, Уласа Самчука, Володимира Кубійовича та низки інших відомих діячів. Про це

Візуально-пластична історія українського театру в книжках

Якщо вас цікавить сценографія чи театральний костюм, ви, звичайно ж, підете дивитися виставу в театр. Або сходите в галерею чи музей на виставку робіт когось з театральних художників. Т

Стала відомою реакція викладачів і студентів університету Драгоманова з приводу дописів…

ЗВЕРНЕННЯ ГОЛОВИ ПЕРВИННОЇ ПРОФСПІЛКОВОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ НПУ ІМЕНІ М. П. ДРАГОМАНОВА

Викладач кафедри культурології та філософської антропології Євгенія Більченко декілька днів тому опублікув

Полювання на нареченого та Зустріч з минулим!

Вітаю, любі читачі! 

Я до вас з чудовими новинами!

По-перше, я та моя люба співавторка Софія Чайка  продовжуємо радувати вас “полюванням на промо-коди”. Ми даруємо вам можливість знайти промик на чудову історію “Наречений

20% знижка на бестселери видавництва Фабула!

“Заборонений: Історія життя і боротьби Василя Стуса” 
У романі надзвичайно насичено змальовано життя поета на його рідній Донеччині, в оточенні друзів, педагогів і літераторів, і в концтаборі — де утримували в’язнів

Перейти до блогу