Історія одного критика

Історія одного критика

Історія одного критика

Я прокинувся. Протер очі та почав уважно вдивлятися в невелике дерево, яке повільно колихалось за вікном від різкого вітру. Після цього відчув голими стопами прохолоду підлоги та припав до робочого місця. Я – справжній критик, літературна машина, що змушує авторів працювати на межі власних можливостей. Тобто, робоче місце знаходиться на відстані метра від ліжка. Це важко, іноді працювати до знесилення, знаючи, що легше лягти та відпочити. Іноді це провокувало певні складнощі, особливо в своєчасній здачі робіт до редакції. Літературний журнал вже знаходився на краю власного закриття. І все, на чому трималась його популярність – це моя чергова рецензія, яка змушувала в сльозах автора кидати на півдорозі чергову роботу. Люди таке читають, постійно дивуються нікчемністю сучасної літератури. Це так? Я ж відповім, що ні! Ця робота, ці рецензії, суцільна помийна яма, яка вже переповнена, але не перестає збільшуватися, тому що людям набагато приємніше читати про невдачі інших. Чи такий я насправді? Сумніваюсь. Я обожнюю багато тих робіт, які за умовами мого трудового договору пішли під жорсткий ніж критики. Але мені приходиться обмежуватися двома-трьома книгами із серії, без всіляких шансів поринули в нове продовження. Чого? Тому що за минулий місяць, в редакції мені виставили серйозні вимоги щодо критики. Позитивні сторони, хороші слова та похвала не повинні займати більше 10% всієї рецензії, кількість читачів падає, коли намагається прочитати хвалебну роботу.

Знаєте, це для мене не новина, але психологію я до сих пір зрозуміти не можу. Щоб жити, я зобов’язаний критикувати, нищівно розбирати на шматочки новий світ чи чергову детективну історію. Іноді змушували чіплятися до інверсійної постановки речень, лиш би був певний негатив, який вони у власному журналі називали критикою. Я виконував всі завдання, отримував непогані гроші, зумів купити квартиру. Але з часом кількість завдань зменшилась. І тільки ці напущенні редактори журналу не розуміють в чому проблематика. А я скажу, продемонструю вам справжню причину.

Людина, що має намір купити журнал не завжди успішна в усіх сферах, тримаючи в руках журнал, хочуть прочитати не черговий хвалебний відгук, який обов’язково принесе користь автору, а нищівну критику, задобрити власне его, заспокоїтися, що його справи не настільки погані, ось є люди, чию роботу знищують за допомогою однієї невеликої статті в журналі. Потішивши себе провалом незнайомого автора, цей невдаха повертається додому з думками, що його справи набагато кращі.

Критика? Рецензії? Поразка автора? Та кому, як не мені знати, що будь-який витвір мистецтва можна вткнути в багно, незважаючи на описані достоїнства чи цікаві прийоми. Зрозумійте, навіть хвалебна робота відразу ж стає не на сторону автора, якщо в неї добавити більше дозволеного про негативні сторони. Краще описувати проблемні питання тет-а-тет з автором, залишаючи певну таємничість твору. Якщо в десятилітрову каструлю зі смачним кампотом капнути трішечки сечі (одну краплю), а потім розповісти про це людям, то жоден не наважиться його скуштувати. А чому? Тому що маленька крапля стала центром уваги, і в голові кожного потенційного любителя компотів, всі десять літрів перетворились в огидну рідину. Це ж лише крапля… Невже вона може переважити цілих десять літрів найкращого компоту? Виявляється, що може. В редакції я робив це ж саме, створював ту саму краплинку сечі, яка всі роботи перетворювала в непотрібне чтиво. Хотів я цього? Ні. Я всього лиш виконував вказівку редактора, який намагався втримати на плаву літературний журнал за рахунок негативного огляду нових робіт сучасних авторів.

Це справедливо? По відношенню до автора, звісно, що ні, але ж я отримав свою плату за роботу, головний редактор також зумів втриматися в цьому місяці від закриття. Виходить, що для щастя деяких, приходиться жертвувати іншими? До моменту власного безробіття я на це ніскільки не зважав. Мені приходила робота, умови, я її виконував. Обзори демонстрували нікчемність, відсутність таланту в амбіціозних людей, які намагалися пробитися крізь товсту стіну до літературної вершини. І знаєте що в один несподіваний день сталося? А я розповім! Редакція перестала існувати, журнал зник, а я залишився без роботи. Чому? Невже зникли автори-новачки? Ні, просто різко негативна направленість журналу автоматично стала перепоною для нових авторів. Вони перестали носити свої роботи в редакцію. Натомість в місті виникла нове видавництво, яке більш-менш лояльне ставилося до будь-якої роботи, що опинялась на їхньому столі. Вони прекрасно знали про мою діяльність, наскільки якісно я пишу рецензії, але вирішили взяти на цю роль новачка, молодого хлопця, що читає книгу, а потім на емоціях, починає писати відгуки. Більшість з них була в позитивному ключі. А я? Що я? А вже забув, що таке читати заради власного задоволення. В моїй квартирі давно не було гостей, та й товариші не згадують. Чому? Цікаво, хто ж винен в цьому? Редакція, що вимагала лише розгромні роботи, що збирають навколо багато дискусій, чи автори, які перестали користуватися послугами вже неіснуючої редакції?

Ні. Вони не винні! Кожен намагається заробляти на власному досвіді, знаннях, вміннях. Виходить, що я винен в таких трагічних обставинах? Невже я? Я ж також заробляв гроші, створюючи такий продукт, який відповідав умовам роботодавця. Значить і я не винен. Тоді хто?

Я вже кілька років не можу знайти відповідну роботу, й досвід не допомагає. Ніхто не хоче зі мною зв’язуватися. Згодом той самий редактор знову відкрив невеличку редакцію. Для мене це було найкращою новиною. Я був впевненим, що він скоро подзвонить, запропонує працювати з ним. Проходив день, другий, тиждень, місяць – пусто. Тиша… тоді я вирішив самостійно зробити дзвінок, і що отримав? Моє місця з першого ж дня зайняв той самих хлопець, який створював відгуки без намірів знищити чи розтрощити твір! Як це розуміти? В мене багато років досвіду.

Після цього я вирішив купити журнал та подивитися на його стиль написання. З перших рядків сльози на очах почали заважати нормально читати. Ті роботи, які я нищівно розмазував по землі, нарешті отримали достойні відгуки, обзори. Я сидів та розумів, що критик немов пише роботу, взявши всі отримані позитивні емоції з мого серця. Але я так не робив, я нищив, ламав через коліно. Я хочу стати таким як він, мати силу сперечатися з редакторами, говорити власні думки а не те, що вони хочуть.

Я не критик, я лицемірний покидьок, що продав власну чесність за копійки. Мої роботи, це не критика. Вона не змушує розвиватися, ставати кращим автора, а лише перетворює зусилля початківця в пил. Що ж я робив останні кілька років? Спиртне стоїть на столі, а комп’ютер не вмикався останні кілька місяців. Заощадження майже закінчилися, треба шукати роботу, але як? Я здатен лише нищити, громити… це було неправильним варіантом. І я допустив до цього, засунувши власну думку далеко в… не самі розумієте.

 

Оригінал статті на Букнет: Історія одного критика

Додати коментар

Перед доданням нового коментаря впевніться будь ласка що він конструктивний і не ображає почуттів та гідності осіб, яким він призначений.

Ім'я*
Email* (не буде опублікований)
*
* - поля обов'язкові для заповнення

Блог

Пишу для себе…

Кому цікаво – заходьте на твір “Чорна грань”. Книга бере участь у конкурсі кохання не купити. Цей твір я почала писати два роки тому, але лише зараз повернулася до нього. Знаю, що успіху мені не чекати, бо…

У-сю-сю! 2

Всім добра!

Можливо, мене не правильно зрозуміли попереднього разу і видалили мій блог, але я б хотів уточнити, що я хотів написати тільки, як я люблю вас всіх і вашу творчість!)

Більше всього мені подобаються помилки

Моя боротьба

У мене є дві п’єси на букнеті “вертеп” та “коли зупинився годинник”. Вони між собою змагаються. Але маленька проблема, дуже мало коментарів. Будь ласка потрімайте своїми коментарями.

Зимовий читацький марафон – 1 день

Триває перший день Зимового читацького марафону.

І вже маємо перші результати!

 

Марко Войт прочитав 9 творів

Олена Скуловатова прочитала 8 творів

Наталія Девятко прочитала 7 творів

Лена Муррр прочитала 5 творів

 

Інка

“Кохана Пустельного Вітру”. Анонс 9 розділу

Лавина пройшла повз караван, не забравши жодного життя. А чарівники подумки святкували спільну перемогу. Зараз вони були разом, вони були єдиною силою, що не знає ворогів і підступу, силою, у якої немає минулого, і яка розсиплеться,

Перейти до блогу